Морально хороша родина виховує морально хорошого сина… до коледжу.Його батько — законослухняний громадянин. Його мати — законослухняний громадянин. Військова спадщина, республіканське коріння, моральний і надійний дім, де «допомагай усім, кому можеш» — це не просто гасло, це сімейний герб. Вони вчили честі, жертви й віри.А тепер цей самий батько змушений здати власного сина, знаючи, що Президент і губернатор уже вимагають смертної кари. Це огидно і водночас розриває серце.То що ж сталося? Просто. Один рік у коледжі.Ось і все.❗️Дванадцять місяців викладачів, які крапають морально розкладеною, безбожною ідеологією, наче крапельницею.І раптом цей молодий чоловік уявляє себе революційним героєм. Він міняє сімейні цінності на комуністичні футболки. Він зависає в чатах «Антифи». За вечерею повчає батьків про «фашистів», а потім — тому що додаткові бали важливі — вирізає гасла «Антифи» на гільзах. Бо ж ніщо так не говорить про «вищу освіту», як кулі з індивідуальним гравіруванням.Тим часом батько залишається з найважчим рішенням у своєму житті.Як ви думаєте, він спав тієї ночі?Як ви думаєте, він не благав Бога про інший шлях?Одне діло — сперечатися з дитиною про час повернення додому. Зовсім інше — віддати її, знаючи, що шибениця вже будується. Таке горе заслуговує на «Пурпурове серце».І все ж ось у чому іронія: професори? Вони отримують довічні посади. Будуть потягувати латте, поплескувати себе по плечу за «виховання наступного покоління» й раніше йти з роботи на йогу.Жодної відповідальності.Жодних наслідків.Просто ще один день в офісі.Чесно кажучи, якби правосуддя справді хотіло бути справедливим, у списку підсудних мало б з’явитися ще кілька імен професорів. Бо поки один хлопець сидить за ґратами, фабрика, яка його зробила, продовжує працювати на повну потужність~ Джонні Ніксон