Сьогодні о 16:00 у Гончаренко Центрі на Європейській ми разом із всією Україною запалили свічки в пам’ять жертв Голодомору. Це був тихий момент єдності, коли світло в наших руках ставало символом того, що ми пам’ятаємо правду й не дозволяємо їй зникнути. Голодомор 1932–1933 років був не випадковістю, не наслідком природних умов чи неврожаю. Це був умисний злочин, спланований радянським тоталітарним режимом на чолі зі Сталіним. Його метою було зламати українців, відібрати силу, приглушити голос і спротив, знищити основу нації — селянство, культуру, ідентичність.У ті роки влада забирала у людей не тільки зерно, а й будь-яку їжу, будь-яку можливість вижити. Каральні загони перевіряли домівки до останньої крихти, цілі села заносили на “чорні дошки”, позбавляючи їх права на торгівлю чи допомогу. Людям забороняли виїжджати з сіл у пошуках їжі, а спроби вирватися означали смерть. Голод був штучною пасткою, з якої не було виходу. Саме тому ми говоримо про Голодомор як про геноцид українського народу.Скільки життів забрав цей злочин, ніхто не скаже точно — радянська влада знищувала документи, приховувала правду, карала за будь-яку згадку. Але дослідники називають страшні цифри: від чотирьох до семи мільйонів загиблих лише за один рік. У деяких регіонах вимирали цілі родини, цілі вулиці, цілі громади. Там, де ще вчора горів вогонь у хатах, сьогодні панувала порожнеча.Ця трагедія змінила хід нашої історії. Вона зруйнувала демографічну структуру, залишила глибокі рани у сімейних історіях, породила страх, який десятиліттями передавався від покоління до покоління. Але водночас ми вистояли. Ми зберегли мову, культуру, духовність, пам’ять — усе, що цей злочин мав знищити.Запалюючи свічки, ми не просто згадували минуле — ми нагадували собі, чому ця памʼять важлива. Маленьке полум’я не здатне розігнати темряву повністю, але воно допомагає нам бачити, куди йти. Його достатньо, щоб тримати в серці правду про Голодомор і не дозволити нікому її знецінити чи забути.🕯️