Наразі я живу без сенсу життя. За 4 місяці хвороби я померла вже двічі. Перший раз із усвідомленням що в мені вмерла радість, натхнення, задоволення — високі стани, які робити мене живою. Цілих 3 місяці мені знадобилось усвідомити, що ця частина мене лише частина, а не вся я. На 4-му місяці я нарешті це поховала та прийняла, що зі мною залишилось моє тіло, мій мозок, а з ним характер, досвід, смаки і великий шмат особистості. Спочатку я жила з надією що цей стан колись скінчиться і радість повернеться, але ця надія тільки спустошувала мене ще більше, коли ж прийняла цю утрату, то от тоді змогла змиритись із фактом існування з діркою в середині і більше це не заперечувати.Вдруге я померла с прийняттям, що із смертю тієї важливої частини мене зник сенс життя, бо раніше я жила саме заради радості, щастя, творчості та задоволення. Цю трагедію переварювала дуже болюче, бо новий сенс не знайдено і невідомо як багато часу знадобиться на пошуки. Наразі я мертва всередині, але все ще тут. Мене геть не задовольняє таке існування, але поки не залишається нічого іншого. Не маючи ні віри, ні надії, живу наче рослина, існую досі на невідомих мені інстинктах. Я роблю тренування, провернула вилазки в гори, які раніше обожнювала, стала намагатись практикувати поведінкову активацію щодня. Намагаюсь більше прислухатись до свого тіла та мозку, але проблема в тому, що мені цього поки недостатньо, у сенсі, що я не бачу щоб це мене якось наближало до бажаних цілей.Із хорошого можу сказати, що мені підігнали один препарат, який тут прописують від депресії (і це не АД), моєму скептицизму не було меж, бо це можна назвати БАДом, але, трясця, воно подіяло. У мене з'явились сили, настрій перестав бути в мінусі, навіть мій вічний потік негативних думок, що тягнувся наче гумка, вже замовк. Фізично ожила. Наразі залишились тільки усі мої внутрішні проблеми та відсутність радості. Я вже перестала помічати дірку в грудях, вона вже як частина мене, але от буває що мене накриває пригніченістю від постійного "скляного ковпака", бо час від часу задовбує його присутність. Інколи її сприймаю як даність, а іноді втомлююсь жити в цій сірості, але поки нічого не можу з цим зробити, тільки продовжувати рухатись по вказівкам терапевта.