Це уривок з книги Джованні Трапаттоні «Не кажи гоп» :«Інтер посів п’яте місце в чемпіонаті, програвши обидва дербі, і не пройшовши далі ані в Кубку Італії, ані в Кубку УЄФА. Ми були ще посеред сезону 1987/88, а я вже думав про наступний. На чолі списку стояв Лотар Маттеус, зірка Баєрна, у якого закінчувався контракт. Звісно, всі найбільші європейські клуби теж думали про нього, тож треба було діяти швидко й не шкодувати грошей. Окрім Маттеуса, я захопився Андреасом Бреме, він теж грав за Баєрн. Про Бреме дуже добре відгукнувся мій друг Франц Бекенбауер: «Джанні, цей хлопець — монстр. Він сам не знає, чи він правша, чи шульга, прострілює однаково добре обома ногами й б’є так сильно, ніби кінь копитом». Щоб переконати Маттеуса надіти чорно-синю футболку, я запросив себе в гості до нього додому. Приїхав одного дня пополудні й намагався схилити на свій бік Сільвію, його дружину. Описав їй Мілан як столицю моди та елегантності, а «Інтер» — як історичний клуб, який з Лотаром знову стане номером один в Італії. Вона швидко запалилася цією ідеєю, і мені здалося, що й йому це до душі. За кілька тижнів прочитав, що Маттеус продовжив контракт Баєрном. Врешті ми взяли й Маттеуса, й Бреме. За Маттеуса переплатили, а Бреме Баєрн відпустив з легким серцем саме завдяки сумі, яку ми виклали за Лотара. Основний склад оновився, п’ять новачків: Дзенга у воротах; Берґомі, Феррі та Мандорліні в захисті; Бреме — лівий захисник/вінгер; Маттеолі, Берті та Маттеус у півзахисті; Б’янкі на правому фланзі й пара Серена–Діас в атаці.На папері це була команда моєї мрії, але з «Інтером» ніколи не знаєш напевно. У колективі були дуже сильні особистості, які постійно конфліктували. Вальтер Дзенга та Маттеус — двоє природжених лідерів, екстраверти, зухвалі, переконані, що вони кращі за інших. Вони один одного не терпіли. Звісно, Маттеус був популярнішим, бо не грав у воротах, і Дзенга ревнував. Це ще й питання приналежності та любові до футболки. Вальтер виріс у молодіжці, пройшов увесь шлях до першої команди й вважав, що справжні інтерісти — це такі, як він, а не ті, хто прийшов пізніше. Маттеус був особливий: йому постійно потрібні були компліменти, він жив похвалою, йому завжди треба було казати, що він класний, дуже класний, найкращий. Якщо ти робив його важливим — він віддавав максимум, інакше здувався. Одного разу ми вели в рахунку, але суперники тиснули, тож треба було трохи зосередитися на захисті. Я з лави кричу: «Лотаре, не йди вперед, не розкриваймося!» А він — нуль уваги, бере м’яч і пре в атаку. В перерві я влетів у роздягальню як божевільний і влаштував йому рознос перед усіма: «Ти що, не можеш второпати, дурню ти німецький, що тобі не можна ходити вперед, бо пропустимо гол?!» Він почав заїкатися, а потім заплакав, зняв футболку й каже: «Я більше не граю». Як дитина! Тоді я вигнав усіх, і ми залишилися вдвох: «Вибач, ти ж знаєш, що ти найкращий у світі, чорт забирай! Без тебе ми нічого не виграємо…» І врешті переконав повернутися на другий тайм.Зрештою я знайшов баланс, і створив команду. Прийшли перші перемоги. Вже з перших турів ми показали, що в найкращій формі: після п’ятого вже йшли першими, одноосібно. Лише Наполі та й Мілан могли тримати наш темп.Вирішальний матч — 28 травня 1989-го на Сан-Сіро, проти Наполі. У разі перемоги вони ще могли сподіватися на сенсаційний камбек, але якщо ми переможемо — ми математично чемпіони Італії. Ми виграли 2:1, відігравшись після пропущеного в першому таймі. Переможний гол — Маттеус зі штрафного.Це був так званий «Інтер рекордів»: 58 очок із 68 можливих, десять суперників із сімнадцяти переможені й удома, і на виїзді, лише з Ювентусом зіграв двічі внічию, всіх інших ми обіграли принаймні раз».Цього тижня Джованні Трапаттоні, рекордсмену серед італійських тренерів, володарю семи скудетто виповнилося 87 років. Календар ніби створювали спеціально – зіграють Інтер і Фіорентина, його колишні команди.Мене звати Юрій Шевченко, це подкаст Лападула розповідає, прев’ю 30-го…А, стоп. Аудіо цього тижня записати не вийшло, тож текстова експрес-передмова – тут.🌐 ДжанлукаЛападула