– Терроне, зізнайся…(«Терроне» – глузливе/зневажливе прізвисько для жителів півдня Італії).У той момент я ненавидів Пірло. Я б його убив. Боже мій, я навіть намагався, але кілька стусанів по обличчю його не зупинили. Він висовувався з дверей і продовжував знущатися з мене, торохтів і торохтів зі своїм нестерпним брешіанським акцентом: «Терроне, ну зізнайся, що ти на допінгу. До речі, ти пропустив свято, яке увійде в історію».– Расист!– Терроне…– Нестерпний!– Терроне. Свято…Свято проходило повз мене. У роздягальні Італії співали й танцювали. Ми щойно виграли півфінал проти Німеччини, прем’єр-міністр Романо Проді вітав хлопців, поки вони задивлялися на міністерку Джованну Меландрі. А я був заручником у кімнаті допінг-контролю. Не міг звідти вийти. Під наглядом нідерландського лікаря, що заливав у мене огидне безалкогольне пиво. Пиво вже не лізло, але помочитися не виходило, гірше не придумаєш. А він ще й сміявся. «Чого ти регочеш, ідіоте?». «Псс, пссс… Попісяв, малюк Ріно?». У Пірло обличчя святого, але насправді він був головним провокатором, міг казати найгірші речі з абсолютно незворушним виглядом. А я нічого не міг вдіяти – не виходило, і все. Нідерландець, в свою чергу, намагався допомогти: «Do you want to drink, mister Raino?».– Райно – це твоя сестра! Думаєш, я хочу пити ще?– What?– Йде нахєр.Тим часом прибуло підкріплення. До Андреа приєднався Оддо: «Вибачте, синьйоре, ми можемо вам чимось допомогти?».– Забирайтеся геть!– Терроне…– Геть!– Любитель допінгу.Їм бракувало фантазії, вони повторювали одне й те ж. Єдине, що мене трохи заспокоювало, – це те, що після матчу зі мною поводилися, як із Дієго Армандо Марадоною на чемпіонаті світу 1994 року. Я сказав про це Пірло й Оддо: «Осляри, таке було і з Марадоною».– У тебе знайдуть допінг, як і в нього.– Не несіть дурниць.«Так, так». Пірло підтвердив свої слова, хоча його обличчя, як завжди, нічого не виражало.«Золотий хлопчик…». Підтакував Оддо…«… і лайняна пика». Пірло вказував на мене.Жахіття.Зрештою, їм, на щастя, це набридло, і вони пішли до автобуса. Нідерландець розслабився в кріслі, яке ледве його витримувало. Я ніяк не міг помочитися. Я намагався, навіть випив ще одне безалкогольне пиво, намагався знайти у погляді лікаря розуміння – марно. Але ось він задрімав. Я міг попросити будь-кого зробити все за мене, і ніхто б не помітив. Він захропів, бідолашне крісло скрипіло. Минуло дві з половиною години. І я відчув – ось воно. Не стримався, закричав: «Так, так, нарешті!». Нуль реакції. Він не прокинувся б навіть від пострілу танка. Довелося кинути в нього банку (безалкогольного пива, звісно) – лікар зрозумів, що сталося, і почав аплодувати. Він святкував. А я не міг зупинитися – з мене вийшов щонайменше літр.Команда чекала на мене в автобусі цілу вічність. Коли я прийшов, мене зустрічали не як героя: «Терроне, як завжди».Я одразу пішов до Пірло й Оддо: «Хлопці, це для вас. Вибачте, що так довго».Я дав їм по банці пива. І відвернувся, мене не цікавили ні Андреа, ні Массімо, ні те, що сталося далі. Не знаю, чи спробували вони його. Не знаю, як усе склалося. Не знаю, чи добре вони почувалися, чи ні. Не знаю і не хочу знати, бо інакше мені довелося б якось пояснити, що було в тих банках, які я з такою любов’ю для них приготував.Світле пиво, злегка гіркувате, з різким запахом. «Зварене» за моїм рецептом. Власного виробництва. Витримка: дві з половиною години».Ріно Ґаттузо – головний кандидат на пост тренера збірної Італії.🌐 Lapadula news