«Я грав у футбол заради батька. Він дуже любив футбол, більше, ніж я. Коли його не стало, виявилося, що мені нема для кого грати. Точно не для себе. Я не був професіоналом. Не поважав себе, свою роботу, тих, хто мені платив. Часто приїжджав на тренування напідпитку, ще не прийшовши до тями після нічної вечірки. З фізикою проблем не було, вистачало поспати кілька годин. Я не переживав через перехід до Мілана. Топ-клуб мене не лякав. Не тому, що я сміливий - мені просто було насрати. Я хотів розважатися і грати. Брайда сказав, що знає про мій стиль життя, тому дім мені знайшли не в Мілані, а в Ґаллараті, маленькому містечку. Але я все одно тусив. Мені дали номер Нести. Не я його вибрав, Ґалліані мені його дав. Я не відчував тиску, мене це взагалі не хвилювало. Ані Мілан, ані номер, нічого. Про футбол я думав дві години на день – на тренуванні. Тренування закінчувалося, і все. Я не хотів нічого змінювати у своєму житті, але хотів грати. А в Мілані не давали мені тусити і не давали мені грати. Я здався. Я хотів піти з футболу. Рак допоміг мені. Я вдячний богу за це. Якби не хвороба, я б опинився в Серії Б або, можливо, вже не грав би. Для мене все б закінчилося погано. Але я дуже задоволений тим, яким став». В 37 років Франческо Ачербі забив свій перший гол в єврокубках.

🌐 ДжанлукаЛападула