1544 роки Києву.Місту над Дніпром. Місту Софії, Лаври, Золотих воріт, Подолу, Андріївського узвозу, Хрещатика, каштанів і старих вулиць, які пам’ятають більше, ніж будь-які підручники.Київ — це не лише історія і символи.Київ — це дім.Для тих, хто тут народився. Для тих, хто приїхав і залишився. Для тих, хто після важкої ночі виходить на роботу, веде транспорт на маршрути, прибирає двори, лікує, рятує, навчає, волонтерить, захищає і відновлює.За ці століття Київ бачив руїни, навали, пожежі, відбудову, Майдани, повітряні тривоги і ранки після важких ночей.Його хотіли підкорити. Спалити. Зламати. Стерти з пам’яті.Не вийшло.Бо Київ живе не тільки в камені, куполах чи назвах на мапі. Він живе в людях, які бережуть свою свободу, пам’ять і дім.У тих, хто не чекає ідеального часу, щоб робити своє. Хто втомлюється, але продовжує. Хто бачить пошкоджене — і відновлює. Бачить біль — і допомагає. Бачить місто — і не відпускає його.Так тримається Київ.Не як красива листівка. А як жива місто, яке щоранку знову обирає бути сильним.З твоїм Днем, наша столице.