Битва за Київ. 2 квітня 2022 року — дата, яка назавжди увійшла в історію як день повної деокупації Київщини. Це був момент, коли російські загарбники залишили територію області, тікаючи в бік білоруського кордону.За словами генерала Олександра Сирського, який тоді командував обороною Києва:"Перемога під Києвом дала нам найголовніше — час і віру в те, що ми можемо перемагати "другу армію світу". Це була перша велика поразка Путіна".Звільнення Іванкова 2 квітня 2022 року стало фінальною точкою деокупації півночі Київщини. Це селище було стратегічним "вузлом": через нього проходили всі дороги від кордону з Білоруссю до Бучі, Гостомеля та Ірпеня. Це були "північні ворота" до Києва. Окупанти перетворили селище на величезний логістичний хаб. Контроль над Іванковим дозволяв росіянам тримати зв'язок між своїми тилами в Білорусі та передовими підрозділами під столицею України.Наприкінці березня ЗСУ почали тиснути з боку Вишгорода та звільненого Демидова. Окупанти в Іванкові зрозуміли, що якщо українські сили переріжуть трасу на Поліське, тисячі російських солдатів опиняться в пастці без шляху до відступу.Під час відходу росіяни підірвали мости через річку Тетерів, намагаючись зупинити просування ЗСУ та виграти час для виводу залишків техніки. Першими в селище зайшли підрозділи Десантно-штурмових військ та 72-ї ОМБр. Бої мали характер переслідування — ворог уже не тримав оборону, а відстрілювався, тікаючи на північ. 2 квітня селище було повністю зачищене. Над адміністрацією підняли український прапор.Зі спогадів бійця з позивним "Арні", підрозділ розвідки:"В Іванків ми заходили, коли там ще смерділо горілою соляркою від їхніх колон. Пам'ятаю розбитий міст — вони підірвали його так поспіхом, що на тому березі залишилися їхні ж вантажівки з боєприпасами.Місцеві виходили з підвалів, чорні від кіптяви, бо більше місяця жили без світла і газу. Одна бабуся винесла нам старий український прапор, який ховала в банці в погребі під картоплею. Вона плакала і казала: "Я знала, що ви прийдете через цей міст". Того дня ми зрозуміли: якщо Іванків наш — значить, Київщина вільна, бо їм більше нікуди повертатися".Саме в Іванкові 25–27 лютого окупанти спалили історико-краєзнавчий музей, де зберігалися унікальні роботи Марії Примаченко. Місцеві мешканці під обстрілами рятували картини з палаючої будівлі. 1 квітня, після звільнення, світ побачив ці обвуглені стіни — символ "культурної денацифікації" від рф.Звільнення Іванкова означало остаточну ліквідацію плацдарму ворога. Після цього ЗСУ вийшли до державного кордону в районі Чорнобильської зони.Цього дня заступниця Міністра оборони Ганна Маляр зробила історичний допис: "Ірпінь, Буча, Гостомель та вся Київська область — звільнені від противника!".Ця заява стала сигналом для іноземних посольств про можливість повернення до Києва та зруйнувала міф про "непереможність" російської армії. Проте водночас вона відкрила шлях для журналістів і правоохоронців, які почали фіксувати жахливі наслідки окупації в Бучі, Бородянці та інших містах. Світ почав бачити перші кадри з деокупованих територій. Те, що воїни побачили 31 березня в Бучі, 2 квітня стало очевидним у кожному звільненому селі: масові поховання, катівні та руїни.Спогади бійця з позивним "Грек", 72-га ОМБр:"2 квітня ми дійшли до самого кордону в районі Поліського. Пам'ятаю, як ми зупинилися біля покинутого російського блокпоста. Навколо — купи сміття, розстріляні цивільні машини і тиша. Ми розгорнули прапор прямо на дорозі.Хлопці мовчали. Не було ніяких переможних криків. Ми просто дивилися в бік кордону і розуміли, яку ціну заплатили за ці кілометри. Кожен метр траси був посічений залізом. Ми вигнали їх з дому. Але попереду була ще вся Україна".Битва за Київ тривала 36 днів. Вона завершилася повним стратегічним провалом росії. Окупанти втратили тисячі одиниць техніки та найкращі десантні підрозділи.Столиця залишилася вільною, а світ побачив, що "друга армія світу" може не просто відступати, а панічно тікати.#оборонаКиєваФото ілюстративне.Джерело фото: Державна прикордонна служба України