На баскетболі розуміюся, мов бик на окулярах: дивлюсь його уривками, півтора раза на рік. А з-поміж цьогорічних фіналістів НБА знаю рівно одне прізвище – Вембаньяма.Утім, зараз, оцінивши детальний огляд п'ятого матчу серії на Майнкампфі Мейнкасті (вночі-бо дивився Шотландія – Гаїті), піддався бажанню справити потребу висловитись.Коментатор Віталій Пак (чую його, певна річ, не вперше – накипіло) має милозвучний поставлений голос. Як у підлітка, що до нестями прагне покашляти, але ніяк не наважиться.Його стиль – оригінальний, як анекдоти Дяді Жори. Словниковий запас – щедрий, як трансферний бюджет Лаціо. Самовпевненість – непохитна, як у Дональда Трампа. Сатира – цікава, як діалоги у студії Мегого...Саме той набір навичок (нині кажуть «скілсет»🤓), котрий дозволяє Пакові в репортажі невимушено обзивати гравців «безтолковими»...Напускна молодіжна естетика баскетболу і зіпсований вілатівщиною смак авдиторії зрозумілі. Намагання Пака їм відповідати – теж.Та відчуття часу, місця, себе в цьому часі й місці – навичка не менш важлива. Її слід опанувати.У наших ефірах колись і Бекгема йменували бовдуром, не те що випадкових переростків, котрі хаотично снують паркетом туди-сюди. Проте робили це з класом – талановито, влучно, лаконічно. І без нав'язливої ідеї щосекунди бути найкращим Прошутою країни.❤FootballDyvan