В італійських медіа є звичка. Щоразу, як у Лізі чемпіонів стається щось на кшталт позавчорашнього між КСЖ та Баварією, безнадійно-мрійливо запитувати: «А коли на подібному рівні нарешті будемо ми?»Торік італійські медіа виручав Інтер. Але то було давно і — взагалі — вже неправда, тож можна запитувати далі.Приміром, сьогодні (останнім з усіх) паризький хокей облизав Луїджі Ґарландо. Написав, що саме такий футбол «нас зцілить». Ледь не прирівняв Фабреґаса до Енріке та Компані (цікаво, бо ще в грудні Ґарландо пащекував на Сеска, ставлячи йому в приклад Кремонезе, а також рясно вихваляв Аллеґрі та Конте). Згадав про синдром Стендаля, Лувр, дітей та жменю інших мальовничих нісенітниць, таких любих авторові зокрема і його Ґадзетті загалом.На допомогу прийшов коментар якогось читача під статтею. Саме він (а не стаття) вартий повного цитування:«Після матчу з Боснією газети критикували Італію за те, що ми намагаємось наслідувати іспанців завеликою кількістю горизонтальних пасів, і писали, що нам треба повернутись до контратак.Тепер ми побачили ПСЖ і Баварію, тому нам потрібно грати як вони.Потім, можливо, Атлетіко чи Арсенал виграють Лігу чемпіонів — і ми говоритимемо про тріумф прагматизму над прекрасним, але швидкоплинним стилем футболу.Кройф казав, що перемагати, граючи погано, — нудно, а програвати, граючи добре, — безглуздо.Правда в тому, що важливий лише результат останнього матчу. І після трьох поразок тіфозі та преса закликають до звільнення тренера, незалежно від того, добре він грав чи погано».❤FootballDyvan