Ланцюжок і гребінець або Притча про любов🌿 В одному глухому закутку світу жило подружжя, в якому з першого дня шлюбу взаємна любов не тільки не маліла, а постійно росла. Обоє були з бідних сімей, і кожен носив у своєму серці одне велике, але, мабуть, нездійсненне бажання. Чоловік мав золотого годинника - дарунок від батька - і завжди мріяв про золотий ланцюжок до нього. А в жінки було чудове довге світле волосся, і вона мріяла про перламутровий гребінець, щоб укладати і прикрашати його. Вони знали про потаємну мрію одне одного.З роками їхні бажання не згасали, однак чоловік уже мріяв про гребінець для жінки, а жінка - про золотий ланцюжок для чоловіка.Вони вже давно навіть не розмовляли про це, проте кожен продовжував носити в серці свою потаємну мрію.Настала десята річниця їхнього шлюбу. Вранці, розплющивши очі, чоловік побачив усміхнене лице своєї дружини. Вона була коротко підстрижена - де й ділася розкіш¬на довга коса!- Що ти зробила з волоссям? - вражений, запитав він.Жінка розтулила долоню - на ній виблискував золотий ланцюжок.- Я продала волосся, щоб купити ланцюжок до твого годинника.- О, кохана, - промовив чоловік і відкрив свою долоню, в якій лежав чудовий перламутровий гребінь. - А я продав годинника, щоб купити тобі гребінець.Вони кинулися в обійми, щасливі з того, що мають одне одного.#притчі🇺🇦 💕 Народна мудрість
Притча про ціну бажання🌿 На околиці Всесвіту була собі одна крамниця. Вивіски на ній давно вже не було — її колись зірвало й віднесло ураганом, а нову хазяїн не став прибивати, бо й так кожен місцевий житель знав, що в цій крамниці продають бажання. Вибір у крамниці був неймовірно величезний. Там можна було купити чи не все: величезні яхти, квартири, заміжжя, пост віце-президента корпорації, багатство, дітей, улюблену роботу, красиву статуру, перемогу в конкурсі, великі автомобілі, владу, успіх і багато-багато чого іншого. Не продавалися тільки життя і смерть: цим займався головний офіс, розташований в іншій Галактиці. Кожен, хто приходив до крамниці (ну бо ж є й такі, хто жодного разу туди не зайшов, а просто залишалися мріяти удома) насамперед дізнавався про ціну свого бажання. Ціни були різні. Наприклад, улюблена робота коштувала відмови від стабільності та передбачуваності, готовності самостійно планувати і впорядковувати своє життя, віри у власні сили та дозволу собі працювати там, де подобається, а не там, де треба. Влада коштувала більше: треба було відмовитися від деяких своїх переконань, уміти для всього знаходити раціональне пояснення, вміти відмовляти іншим, знати собі ціну (і вона мала бути достатньо високою), дозволяти собі казати «Я», заявляти про себе, не зважаючи на схвалення чи несхвалення оточення. Деякі ціни видавалися дивними. Заміжжя можна було отримати майже задарма, а от щасливе життя коштувало дорого: персональна відповідальність за власне щастя, уміння діставати задоволення від життя, знання своїх цілей, відмова від прагнення бути відповідним до вимог оточення, уміння цінувати те, що маєш, дозвіл собі бути щасливим, усвідомлення власної цінності та значущості, відмова від бонусів «жертви», ризик втратити декого із друзів та знайомих. Не кожен, хто приходив до крамниці, був готовий одразу ж купити бажання. Дехто, побачивши ціну, одразу ж поверталися і йшли геть. Інші довго стояли задумавшись, перераховуючи готівку, і обдумуючи, де би дістати ще. Хтось починав нарікати на занадто високі ціни, просив знижку або цікавився розпродажем. А були й такі, хто діставав усі свої заощадження і отримував своє заповітне бажання, загорнуте у красивий папір, що привабливо шурхотів. На щасливців заздрісно позирали інші покупці, перешіптуючись про те, що хазяїн крамниці — то знайомий отих везунчиків, і бажання дісталося їм просто так, без будь-якого труду. Хазяїнові крамниці не раз пропонували зменшити ціни, аби збільшити кількість покупців. Але він завжди відмовлявся, бо від цього якість бажань би знизилася. Коли у хазяїна питали, чи він не боїться збанкрутувати, він хитав головою і відповідав, що в усі часи знаходитимуться сміливці, готові ризикнути і змінити своє життя, відмовитися від звичного і зрозумілого, аби осягнути виконання своїх бажань. На дверях крамниці висіло потріпане погодою оголошення: «Якщо твоє бажання не збулося — воно ще не оплачене».#притчі🇺🇦 💕 Народна мудрість
Притча про чудо і любов🌿 Одна молода мати очікувала народження другої дитини. Довідавшись, що то - дівчинка, навчила свого первістка, синочка Михайлика, аби він, поклавши голову на її живіт, разом із нею співав колискової маляті, яке мало народитись. Пісенька, що починалася словами: «Зірочко, зіронько, вже ніч близенько...» дуже подобалась хлоп’яті. Співав її часто.Пологи були передчасні й тяжкі. Малесеньку дівчинку поклали в інкубатор, де вона перебувала під постійною лікарською опікою. Перелякані батьки були готові до найгіршого: їхня донечка мала дуже малі шанси вижити. Малий Михайлик благав їх: «Хочу її побачити! Конче мушу її побачити!»За тиждень дитині погіршало. Тоді мати вирішила привести Михайлика у відділення інтенсивної терапії. Медсестра намагалася перешкодити цьому, але мати рішуче підвела хлопчика до ліжечка сестрички, яка була приєднана до численних апаратів, що утримували її при житті.Наблизившись до інкубатора, Михайлик за звичкою почав тихенько співати: «Зірочко, зіронько, вже ніч близенько...».Дівчинка одразу відреагувала. Почала дихати рівно, без задишки.Мати, схвильована до сліз, попросила: «Співай, співай далі, Михайлику!»І Михайлик співав.Дівчинка почала ворушити маленькими ручками.Мати й батько то плакали, то сміялися. Медсестра зачудовано споглядала, не вірячи власним очам.За кілька днів батьки змогли забрати малечу додому. Радості Михайлика не було меж.Лікарі, здивовані покращенням стану новонародженої, намагалися науково пояснити цю подію. Мати і батько знали, що це - диво. Диво любови братика до сестрички, яку він так чекав!Можемо жити лише тоді, коли знаємо, що нас хтось чекає.#притчі🇺🇦 💕 Народна мудрість