ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ГЕНОЦИДУ ВІРМЕНІВСьогодні згадуємо наших закатованих братів і сестер - християн. Українці завжди пам'ятали про цю трагедію. Зокрема вона знайшла відображення власне в українській культурі. Обидві наші Нації пережили і переживають страшний досвід поневолення та геноциду. Але, водночас, вони стали прикладом волі до опору та життя.«Цавет танем!» Ліна КостенкоЗгоріли їхні селища, пропали їхні мули.Бредуть, бредуть вигнанці в дорогу неблизьку.Щоб мову свою рідну їх діти не забули,їм літери виводять вірменки на піску.А вітер, вітер, вітер!..Який палючий вітер!..Обвуглені обличчя січе, січе, січе!..Лиш виведеш те слово із тої в'язі літер,а слово ж без коріння, покотиться, втече.І десь, в якійсь пустелі, з'їдять його верблюди.Забудуть його діти, і виростуть німі.Бредуть, бредуть вигнанці...бредуть бездомні люди.Ні даху ж, ні притулку, — буквар їм на умі!Згоріли їхні храми. Мужчини їхні вбиті.Втонули їхні дзвони у озері Севан.О, як їм далі жити? На тім кровопролиттіне місяць в небі сходить — турецький ятаган.А вітер, вітер, вітер!..Як шарпає той вітер!..Куди їх ще, вигнанців, недоля заведе?Нема коли писати отих маленьких літер.Немає чим писати. Нема писати де.І тільки на привалі, в ті рідкісні хвилини,коли ще в свої тачки жінки не запряглись,ті буковки вірменські виводять, як стеблини,і слізьми поливають, аби лиш прийнялись.В пісках пустили корінь — а вітер, вітер, вітер!..Бредуть, бредуть вигнанці в дорогу неблизьку!..А скрізь по всій пустелітоненькі стебла літер,як трави, проростають в палючому піску.Їх топчуть ситі коні, дзвенять чужі стремена.А букви проростають в легенди і пісні."Цавет танем!" — як кажуть, прощаючись, вірмени.Твій біль беру на себе. Печаль твоя в мені.