ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ГЕНОЦИДУ ВІРМЕНІВ

Сьогодні згадуємо наших закатованих братів і сестер - християн. Українці завжди пам'ятали про цю трагедію. Зокрема вона знайшла відображення власне в українській культурі. Обидві наші Нації пережили і переживають страшний досвід поневолення та геноциду. Але, водночас, вони стали прикладом волі до опору та життя.«Цавет танем!» Ліна КостенкоЗгоріли їхні селища, пропали їхні мули. Бредуть, бредуть вигнанці в дорогу неблизьку. Щоб мову свою рідну їх діти не забули,їм літери виводять вірменки на піску. А вітер, вітер, вітер!.. Який палючий вітер!.. Обвуглені обличчя січе, січе, січе!.. Лиш виведеш те слово із тої в'язі літер,а слово ж без коріння, покотиться, втече. І десь, в якійсь пустелі, з'їдять його верблюди. Забудуть його діти, і виростуть німі. Бредуть, бредуть вигнанці...бредуть бездомні люди. Ні даху ж, ні притулку, — буквар їм на умі! Згоріли їхні храми. Мужчини їхні вбиті. Втонули їхні дзвони у озері Севан. О, як їм далі жити? На тім кровопролиттіне місяць в небі сходить — турецький ятаган. А вітер, вітер, вітер!.. Як шарпає той вітер!.. Куди їх ще, вигнанців, недоля заведе? Нема коли писати отих маленьких літер. Немає чим писати. Нема писати де. І тільки на привалі, в ті рідкісні хвилини,коли ще в свої тачки жінки не запряглись,ті буковки вірменські виводять, як стеблини,і слізьми поливають, аби лиш прийнялись. В пісках пустили корінь — а вітер, вітер, вітер!.. Бредуть, бредуть вигнанці в дорогу неблизьку!.. А скрізь по всій пустелітоненькі стебла літер,як трави, проростають в палючому піску. Їх топчуть ситі коні, дзвенять чужі стремена. А букви проростають в легенди і пісні."Цавет танем!" — як кажуть, прощаючись, вірмени. Твій біль беру на себе. Печаль твоя в мені.