Деколонізація.Україна

Сьогодні (15 лютого) день вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Офіційна дата, затверджена на державному рівні. І сьогодні ми мали б вшановувати учасників придушення подій в Будапешті 1956 року, учасників придушення празького повстання 1968 року (світлина з тих подій), учасників спроби окупації Афганістану 1979-1989 року. А також ми мали б вшановувати українців, які загинули у складі російської армії під час окупації України (2014 - і досі). Правильно? Чим відрізняються українці, які брали участь в окупації Чехії чи Афганістану у складі московської армії від українців, які брали участь в окупації України у складі московської армії?). Ця дата (15 лютого), доречі, є також офіційною датою вшанування так званих воїнів-афганців в московіїСтоп.Чи не мали б вшановувати? А кого тоді вшановувати в цей день? І чи саме в цей день треба когось вшановувати?Я підказую. В Україні справді має бути встановлена дата (але інша) вшанування учасників бойових дій на території інших держав. До переліку тих, кого треба вшановувати в такий день мають увійти українці, які воювали проти московії в Грузії 1993 та в 2008 рр., в першій і другій чеченських війнах проти московських окупаційних військ, а також українські воїни, які у складі українських підрозділів здійснювали (здійснюють) військові операції на африканському континенті в інтересах держави Україна. Пропоную для вшанування учасників бойових дій на території інших держав встановити дату 19 липня. Саме в цей день 1993 року в Грузії силами українського добровольчого підрозділу УНСО було штурмом взяте село Шрома, яке контролювалось значним московським військовим контингентом. Це дуже героїчна сторінка нашої новітньої історії.Антон Петрівський

Проєкт «Одеса ID: перезавантаження»— нова ініціатива про українську ідентичність, нові сенси та пам’ять міста.Але очолювати його доручають людині, яка роками асоціювала себе з протилежною позицією.Мова про Олену Павлову — публічну пушкіністку та послідовну критикиню процесів деколонізації в Одесі. 1️⃣ Була заступницею міського голови Одеси «з гуманітарних питань» у період каденції Олексія Костусєва.2️⃣ Культивувала імперські та «ностальгійні» наративи, а значна частина символічних об’єктів, які нині підлягають демонтажу, з її допомогою отримала офіційну підтримку. 3️⃣ Підтримувала обмеження щодо вшанування загиблих українських військових у назвах вулиць. 4️⃣ Просувала концепцію міста як позанаціонального, космополітичного. Хіба може людина, маючи досить довгий досвід у проросійських процесах, формувати нову українську ідентичність міста?Одеса сьогодні проходить складний, але необхідний шлях. І очолювати процес «перезавантаження» має людина, чия біографія не викликає когнітивного дисонансу з цією метою.👉Запропонувати новину | WhatsApp | Інстаґрам | Фейсбук

Відсьогодні наша команда починає великий процес інвентаризації забороненої символіки в кожній громаді кожної області на пам'ятниках учасникам Другої світової війни.На жаль, зараз маємо лише часткові дані, які не покривають і третини актуальної інформації.Нагадаємо, що згідно закону "Про засади державної політики національної пам'яті Українського народу", відтепер органи місцевого самоврядування зобов'язані провести очищення даних меморіалів.На пам’ятниках, пам’ятних знаках, інших об’єктах місць пам’яті Другої світової війни 1939-1945 років забороняється розміщення:1) символіки комуністичного тоталітарного режиму, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму;2) символіки російської імперської політики;3) зображень георгіївської (гвардійської) стрічки, зображень або копій прапора Перемоги, бойових прапорів (знамен), емблем, іншої символіки радянських органів державної безпеки, репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років;4) зображень державних нагород, інших відзнак СРСР, союзних або автономних радянських республік у складі СРСР або елементів таких державних нагород чи відзнак;5) напису "Велика Вітчизняна війна" або похідних від нього, дати початку та дати закінчення Великої Вітчизняної війни;6) написів або зображень, пов’язаних із пропагандою комуністичного тоталітарного режиму, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму, російського нацистського тоталітарного режиму, пропагандою російської імперської політики;7) назв населених пунктів, розташованих на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, яким присвоєно звання "місто-герой";8) назв населених пунктів, розташованих на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, яким присвоєно звання "місто військової слави".Тож активно включаємося і в цей напрямок роботи!

Чергова московська тварина донині не визначилася, чи вона за Україну, чи за росію. Московський піп обізвав священників ПЦУ і капеланів "артістами", а воїна - "це простий покойнік". Цей манкурт не знає, чий Крим, хто проти нас воює і хто убив воїна, якого ми сьогодні хоронили!Ми культурно попросили відкрити Царські двері, за звичаєм, притаманним усій Буковині, йому ввічливо нагадали, що так роблять не лише священники ПЦУ, а й клірики москоського патріархату. Проте він залишався на своєму: "Це не герой, це покойнік, а ви не священники, а артісти. Це всьо палітіка".І цей бидлан - це цілий благочинний Кельменецького району! Страшно навіть подумати, з яких «кадрів» його вибирали як кращого і найбільш авторитетного!Вони невиліковні. Навіть за 12 років війни у них нічого не змінилося! Як іще вони мають посміятися із нашої біди, із наших полеглих героїв, щоб до людей дійшло, хто є хто? Що ще треба нашому народу, щоб вигнати нарешті цих ворогів зі своїх храмів?PS: Подія відбулася сьогодні у селі Комарів на похороні Героя, воїна Віталія Мельника, батька 4-ох дітей, який навіть після важкого поранення повернувся на фронт боронити Україну від "русміра"!Роман Грищук

Десь роки півтори тому у мене в стрічці почала зʼявлятись така собі блогерка Габріела Дерепа. Причому зʼявлятись агресивно, видно було, що її активно просувають. Називався її блог «Історія Закарпаття по-закарпатськи». В текстах цієї Дерепи одразу кидались у вічі проросійські і промадярські наративи, які висувались на перший план, замовчування, перекручення і ігнорування багатьох важливих історичних фактів і загравання з політичним русинством. Це було настільки шито білими нитками, що не помітити це було просто не можливо. В коментарях у неї біснувалось купа відвертої ботні з закритими профілями, яка з її подачі написувала, окрім «Габріелочка– ти ж наша русиночка», що Закарпаття ніякого відношення до Украіни немає, українці і русини – то окремі народи, і відправляла всіх незгодних з цим «в Галичину за перевал». Та і просто були широко представлені йододифіковані дебіляки і вата, яким Україна насцяла у підʼїзді і «нічого не дала», а вони дуже унікальні і окремі, яких тут вистачає. Як, з рештою, і скрізь по країні.Потім зʼясувалось, що ніяка вона не історикиня, історичної освіти не має, вчиться на щось на зразок культурології і живе у Швейцарії, та до Закарпаття має стосунок рівно такий же, бо її вивезли у віці чотирьох років у Швейцарію по батьківській німецькій лінії. Згодом я її побачив в рубриці «Історик щосуботи» у історика Віталія Дрібниці, де вона щось невнятно блеяла, не спромігшись відповісти на різні історичні питання по Закарпаттю, які цікавили Дрібницю. Йому її запросити порадили підпісники і він запросив. І, як джентельмен поставився, як на мене, при всій повазі до нього, дуже поблажливо до дівчини, що «цікавиться історією і веде блог на історичну тему». І після цього у мене зʼявилась думка, що її тексти кимось добряче прописані, бо не може людина щось незрозуміле і неаргументовано боботіти в живій розмові, а потім раз і валити чітко і без перебоїв свою псевдоісторичну і добре підчищену маячню.З приводу «по-закарпатськи» теж виявилась проблема, бо вона розмовляє штучною мовою, замінюючи українські слова русизмами, чи мадяризмами, з чого виходить якийсь дивний суржик, який вона видає за закарпатський діалект, а в ідеалі, як їй би дуже хотілось, за «русинську мову». На що їй неодноразово вказували в коментарях самі закарпатці, які від неї тащились, але писали, що вона дуже перегибає з мовою, і в Закарпатті на такій беліберді, яку вона видає за мову, ніхто не говорить.Ну а потім, пару днів тому, вона зʼявляється на засіданні ООН в Женеві і розповідає про «утиски Україною «підкарпатських русинів». Що дуже очікувано, враховуючи її діяльність, яка працює на розкол держави під час війни. Хто її уповноважував говорити від них і хто вони такі взагалі, залишається невідомим, і я підозрюю, що це був виключно товарищч майор ФСБ, який і курує цю всю богадельню. От такі справи, якщо коротко. Інформаційна війна триває, бажання качнути Закарпаття в бік сеператизму залишається, лити псевдоісторичну маячню в макітри місцевим челядникам вдається, і нікуди це не дівається. І грати на їх незнанні історії — теж. На діяльність цієї Дерепи вже звернули увагу наші військові, що дуже добре. Бо працює вона, не покладаючи рук. А всім, хто хоче розібратись в проблематиці на належному рівні і, як воно все тут працює, наполегливо раджу наукове дослідження професора Любомира Белея «Русинський» сепаратизм: націєтворення in vitro». Темпора, 2017 рік. Лінк на книгу залишу в коментах. Там прямо відкриваєте PDF і можна читати.Olexa Mann

(С) Дарія ГірнаДекілька днів в шоці від цієї історії. Журналіст Volodymyr Harets звернув увагу, що футбольний клуб «Полісся» привітав з ювілеєм маму власника клубу і мережі АТБ Геннадія Буткевича – Неллі Буткевич.Водночас є численні свідчення українських дисидентів, які розповідають як Неллі Буткевич знущалася з них в Дніпропетровській психіатричній лікарні в СРСР, який був найстрашнішим місцем, де руйнували життя жертв каральної психіатрії. Про Буткевич писали у спогадах Йосип Тереля, Михайло Луцик і герой мого проєкту - дисидент з Миколаєва - Анатолій Ільченко. Те, що він розповідав мені, не схоже на дії «простого гвинтика системи, який не мав вибору». Це садизм і особливий ентузіазм боротьби з «інакодумством» у всій красі. І як тут не згадати про суддів Бориса Плахтія і Сергія Кіпеня, які засуджували воїнів УПА до смертної кари вже в період перебудови. А зараз отримують пенсію 200+ тисяч грн. Здавалося, виставляти рахунки літнім людям неефективно, коли успіх в правовому полі дуже сумнівний через термін давності цих історій, і через те, що більшість жертв вже не з нами і не можуть свідчити. Та і цим борцям з дисидентами нема вже особливо що втрачати: вони прожили довге, забезпечене життя. Але з поваги до жертв мабуть найменше, що можна зробити, це хоча б нагородити цих сумлінних слуг комуністичного режиму належною славою.ЗАПРОПОНУВАТИ НОВИНУПІДПИСАТИСЯ: @AndriyuKK

Нардеп Олексій Гончаренко тим часом згадав молодість і вирішив знову стати захисником російської. Він написав заяву на блогерку Олену Мандзюк за розпалювання ворожнечі — поліція відкрила кримінальне провадження. Місяць тому Манздюк сказала, що «пишається бути токсичною до всього московитського» і закликала створити таке ж ком’юніті.Гончаренко побачив коментарі під постом, де вона написала, що її діти «можуть відп***ти іншу дитину, якщо вона говорить мовою терористів». І відправив матеріали правоохоронцям. Блогерка зазначає, що дізналася про кримінальне провадження з соцмереж, і додає що частина її родини воює, тож вчить своїх дітей, що все російське — це терор і вбивства. За словами Мандзюк, натомість вона отримує погрози вбивством й зґвалтуванням, а держава жодного разу не зреагувала і не захистила її.«То скажіть, кого тут утискають? Кого хоче посадити держава, мене, українку, яка мріє про вільний україномовний простір?.. Чому в тилу українців цькують за ненависть до всього російського? чому ми маємо страждати не тільки на війні, а й вдома? чому держава закриває очі на проросійських нечисть і карає тих, хто бореться з нею?», — пише Мандзюк.

Чому Короленко не ок?Владімір Короленко писав твори виключно російською мовою. Він російський письменник, на чому сам наполягав у епістолярії та статтях. Зокрема: «Ну да, – я русский писатель, Владимир Короленко. Что ж из этого?».У 2002 році у Москві побачила світ книга авторства Владіміра Короленка «Была бы жива Россия». У ній оприлюднено публіцистику останніх років життя. У статті «Трагедія колишніх офіцерів» Короленко зазначив: «…Я вважаю, що програма генерала Денікіна, якщо її провести до кінця, дає приблизно те, на чому могло б урешті-решт заспокоїтися розбурхане море російського життя для відпочинку і нового руху...».У книгу Владіміра Короленка «Была бы жива Россия» було вміщено й статтю «Український шовінізм». Написати її Короленка підштовхнув інцидент, що стався у Харкові навесні 1918 року, коли під час виступу есера Лєбєдєва харків’яни почали вимагати, щоб той виголошував промову українською мовою. У цьому Короленко побачив «….грубе національне зазнайство і марнославство…».Матеріалу доволі багато. Якщо комусь буде цікаво - зробимо великий аналітичний матеріал про це.

🕯️ Відійшла у вічність видатна зв’язкова Української Повстанської Армії пані Ангелина Паламар — розвідниця періоду визвольних змагань нашого народу у ХХ столітті. За ідею Української Держави Ангелина Омелянівна та її сімʼя зазнали від росії багато лиха і болю.  Нелюди-чекісти вбили батька і брата Ангелини прямо на подвірʼї їхнього будинку. Тоді вона   пʼятнадцятирічною приєдналась до УПА — стала звʼязковою на псевдо “Орися”.  Через два роки внаслідок зради однієї з селянок росіяни схопили розвідницю.  Ангелина Омелянівна пройшла крізь жорна більшовицьких катівень — півтора десятка років провела в таборах каральної російсько-радянської системи.  Вистояла, зберегла у серці віру в Україну і любов до неї, побачила відновлення незалежності держави, за яку боролась,  виховала дітей і онуків.  Торік з нагоди 100-річного ювілею Ангелини Омелянівни мав за честь нагородити її символічною медаллю “Україна — понад усе!”. Ангелина Омелянівна переживала й молилась за кожного українського воїна, хто захищає державу в боях з російськими загарбниками.  Нині наша тиха молитва і добре слово — за спочилу у вічності Ангелину Паламар.  Світла пам’ять і вічна пошана.  Мої щирі співчуття усім рідним та близьким людям видатної Українки Ангелини Паламар.@ChiefUkrDIU

24 жовтня відбулось чергове засідання міжвідомчої робочої групи щодо усунення пам'ятних об'єктів, пов'язаних з історією і культурою росії та СРСР, з публічного простору Києва. Зокрема були прийняті рішення по наступних об'єктах:1) Усунення забороненої символіки з території ВДНГЗвернутись до керівництва ВДНГ розглянути пропозицію створення музею монументальної пропаганди на їх території та можливості демонтажу принаймні частини Із забороненої символіки2) пам’ятник Михаїлу Булгакову (Андріївський узвіз 13А)Звернулись до Подільської РДА щодо того, хто є балансоутримувачем пам'ятника. Робоча група не підтримала пропозицію одночасно зі зверненням запустити процес по усуненню пам'ятника з публічного простору. Пам'ятник підпадає під повний демонтаж згідно висновків Експертної комісії УІНП від 27.03.2024 та 22.07.2024, а також висновку експертної підгрупи.3) меморіальна дошка Михаїлу Булгакову (Андріївський узвіз 13А)Проголосували проти усунення з публічного простору цієї дошки. Меморіальна дошка підпадає під повний демонтаж згідно висновків Експертної комісії УІНП від 27.03.2024 та 22.07.2024.4) пам’ятник Михайлу Глінці (Міський сад)Підтримали усунення з публічного простору. Підпадає під повний демонтаж згідно висновку Експертної комісії УІНП від 25.03.2024.5) пам’ятник Анні Ахматовій (Міський сад)Підтримали усунення з публічного простору. Підпадає під повний демонтаж згідно висновку експертної підгрупи. Пам'ятник був відкритий у червні 2017 р. представниками проросійського телеканалу “Інтер” з пропагандистською метою без жодних дозволів міської влади.6) Пам’ятник Казимиру Гапоненку (вул. Козацька 5)Звернулись до заповідника "Бабин Яр" чи готові вони встановити пам'ятний знак на своїй території, після його демонтажу з території гімназії №110.Цю інформацію нам прокоментував громадський активіст Олег Слабоспицький.