Щось не в порядку в Данському королівстві.Одна діюча особа мужньо вбивала українців і поляків, вбивала би далі, якби не отримала за ці подвиги два смертних вироки, а ще один – за спробу внутрішньо-організаційного перевороту. За межами рідного міста його фактично ніхто не знав. Твори ніякими мовами не перекладалися, за винятком вузьких політичних середовищ у ВБ та США.Друга – нікого і ніколи не вбивала, ні до чого такого не закликала, твори були заборонені, творчого життя за більшовицького режиму була позбавлена.Наслідки. Перший – «батько наш», практично герой України, удостоєний монументів, музейних експозицій, проспектів в Києві, в якому він ніколи не бував.Другий прославив Київ в своїх творах, повернувся до читачів через 50 років по смерті, пам’ятників на увічнення в топономіці рідного міста не удостоївся, оголошений ворогом всього патріотичного. Довідково: твори видані більш ніж на 40 мовах на всіх континентах, «точково» вивчаються в універсітетских курсах в провідних вишах різних країн, список очолює «Мастер и Марагарита».P.S. А "москалі покусали, чи може поляки?" саме мене. "Як можна настільки не любити нашу Україну???,- написав мені патріотичний патріот. І запитав: "Звідки у вас взялась ця ненависть до всього істинно українського?". Прикінцева констатція: "Ви як були при совку совком, крім того польсько- московсько - жидівським, так і залишились, тільки ще хвороба загострилась!". Забув бідося згадати мою "жидівську" матір та запитати, коли я заберуся до Ізраїлю".