​​📌 40 років потому: крізь вогонь і радіацію. Як харківські пожежні стали частиною чорнобильського подвигу26 квітня 1986 року вибух на ЧАЕС розколов світ на «до» і «після». Поки планета завмерла в жаху — харківські пожежні збирали речі. Вони їхали туди, куди інші боялися навіть дивитися.Валерій Іванович Леонов. Тоді — 25 років, начальник караулу 1-ї пожежної частини Харкова. Наказ прийшов просто під час чергування: «Збирай речі. Завтра — Чорнобильська зона». Він не заперечував.Табір — великі намети по 30–40 чоловік, польові умови, привізна вода. Перше, що вразило — не зруйнований реактор. Першими прийшли ті пожежники, що гасили станцію в перші години. Прийшли поспілкуватися — забинтовані, з важкими опіками. Ось що таке невидима небезпека.Сам Чорнобиль зустрів тишею. Дитячі гойдалки гойдаються — а дітей нема. І над усім — солодкий аромат стиглої черешні на деревах. «Так хотілося, а не можна», — каже він із посмішкою, в якій досі відчувається той біль.Головне завдання — гасіння торфових пожеж. Торф горів під землею, на глибині 30–40 сантиметрів, і продовжував тліти навіть у воді. Одна машина провалилась у підземну пожежу — згоріла гума. «Добре, що машина. Так само могли і люди».Він повернувся живим — і сам каже: завдяки офіцерам Єлізарову, Цурікову, Сітайлу, Беридзе. Вони ніколи не відправляли людей без дозиметриста. «Я маю можливість бути тут завдяки їхній турботі». Декого з них вже нема. Але пам'ять живе.45 діб у зоні. Після — повернувся до Харкова і продовжив службу.Сьогодні рятувальники ДСНС Харківщини теж виїжджають щодня. Їхній ворог вже не прихований — він б'є ракетами і дронами. Але порада ветерана незмінна: «Турбуватися один про одного. Підстраховувати. Бо інакше буде дуже важко».Сорок років тому ці слова рятували в радіаційній зоні. Сьогодні — теж.🕯 Вічна пам'ять ліквідаторам. Слава тим, хто служить сьогодні.