Упродовж десятиліть масове вбивство українців штучним голодом не лише навмисно замовчувалося, за нього можна було розплатитися волею і життям. Так виросли діти, які спочатку вважатимуть страждання своїх батьків і їхніх батьків ледь не вигаданими, просто тому, що ті мовчали, намагаючись їх захистити.Хтось встиг дізнатися правду вже за Незалежності, ще від своїх рідних, які нарешті змогли заговорити. Комусь усе-таки розказали про минуле, взявши обіцянку ніколи про це не говорити з іншими. Хтось дізнався вже з книжок дослідників, із томів Книги пам'яті жертв Голодомору, бо не було кого запитати у сім'ї. А хтось став тим, хто не знайшов там даних про своїх і вніс їх у реєстр жертв Голодомору, котрий досі поповнюється.Голодомор важко визнавався іншими країнами та міжнародними організаціями як геноцид. Згадка про Голодомор — гарантований спосіб викликати гидку істерику у російських "державців". Та все ж українцям вдалося відновити розірвану нитку пам'яті. Вдалося зробити так, щоб онуки й праонуки щороку для домашніх завдань питали у дідусів і бабусь про те, що вони побоялися розказувати своїм дітям. Вдалося зробити загальнонаціональну акцію "Запали свічку".Сьогодні зупиніться і вшануйте хвилиною мовчання жертв Голодомору. Запаліть свічку, якщо не на вікні, то в серці. Згадайте втрати своєї сім'ї, а якщо не маєте збережених даних — присвятіть хоча б годину пошуку. Прочитайте про тих, хто, незважаючи на пекельний жах навколо, допоміг у ті далекі роки брату, сестрі, сусідам, незнайомцю. Хто проніс знання про геноцид, не зважаючи на загрозу бути вбитим за нього. Хто у скрутні перші роки Незалежності витрачав свої кошти, сили і життя, аби їздити по селах і збирати по крихтах спогади ще живих очевидців.Щоб отримати своє майбутнє, ми маємо добре пам'ятати своє минуле. Пам'ятати тих, хто заподіяв нам зло. Наше минуле кристально ясно показує нам, що будь-який "мир" з кровожерною імперією обертається не миром, а "чорними дошками" , пустими очницями вибитих вікон у завалених хатах і тисячами безіменних могил, частина з яких буде віднайдена лиш через 90 і більше років.Нас і досі хочуть знищити. Досі хочуть примусити мовчати. Досі щодня вбивають цивільних і військових, дітей і літніх людей, чоловіків і жінок. Але сьогодні ми маємо достатньо сил, щоб давати відсіч і не давати світу боягузливо відвертатися від наших страждань. Багато хто з нас вже багато років ставить біля свічки свою зброю. Пам'ятайте про це, і боріться. Бо просто пам'яті недостатньо.