Днями ото для ролика довелося шукати дещо в фільмі. У шостому Гарріку. З роками дивишся на ці фільми зовсім інакше. Зловив себе на думці, що якби не читав книгу, то фільм сприймався б як зовсім незрозумілий трешак, де галопом біжать по якихось основних сценах, не вхоплюючи навіть суті. Ото така кумедна спроба зробити все ще дитячий фільм, але тепер важким і депресивним, але все ще дитячим. Тому одночасно йде дослідження головного аспекту усієї міфології, дослідження темної сторони самого Гаррі і розуміння наскільки він схожий на Волдеморта. І все це межує з двома гумористичними любовними трикутниками, що виникли нізвідки та постановою в стилі ситкомів, щоб депресія сприймалась трохи веселіше. Просто божевільний фільм. Тобто концепція п'ятого була зрозумілою - там просто тотальне спустошення, коли у Гаррі поступово впродовж фільму забирають абсолютно все, що дає розраду, тиснуть самотністю, а він все одно знаходить сили жити. То тут вони буквально просрали головний трюк книжки. Це книга про таке вже ментальне дорослішання. Це ж фантастика було дивитись, як молодий Том Редл у спогадах вишукано маніпулював людьми через те, який він був милий та чемний хлопець. Як він ідеально підбирав слова та інтонації, щоб отримати бажане. І потім після цих майстер-класів Гаррі самому треба було маніпуляціями дістати спогад і він себе просто ловив на тому, що він може тупо так само. Оце усвідомлення схожості їхніх дій прям круто відчувалось. Офігезний момент, який вони не змогли екранізувати.