Channel Християнські вірші 🌿 - @Christian_poems_2 - №1950
ПОКАЯННЯЗа хмари сонце заховалось.Вечоріло.Іван сидів, зігнушись, за столом.Душа боліла. Як вона боліла!Життя його котилося на дно.Страждала жінка від його побоїв,Втікала з дому з дітками не раз.А він звільнитися не міг від алкоголю,Для нього віддавав і кошти й час.В спянілій голові думки роїлись,Він нещодавню зустріч пригадав.Відтоді з ним немовби щось зробилось:Сумління судить і болить душа....Ця зустріч відбулася на дорозі:Юнак якийсь зненацька підійшов,Й сказав йому, що щастя тільки в Бозі,І що Він любить грішного його."Мене хтось любить?-тільки засміявся,-Кому потрібний пяниця такий?"Ніхто з сусідів з ним вже не вітався,А цей ось каже: "Любить Бог Святий..."Так розійшлись.Іван пішов до баруПо чарці випить з друзями вина.Зайшов туди,...й сміливість десь пропала.В думках звучать почутії слова.Сумління враз в душі заговорило:"Не добре робиш.Це, Іване, гріх."Підняти чарку вже й не було сили,Та все ж ворожий голос переміг....Минув вже тиждень.Та нема спокою."А може й справді любить Бог мене?"І вирішив піти до "богомолів",Вони про Бога знають геть усе.Недільний ранок.Надворі світає.З похмілля трохи голова болить.Підвівсь Іван, костюм новий вдягає,А в середині аж душа тремтить.Дружина заніміла в здивуванні.Боялась запитати, куди йде.Майбуть, вже з глузду зїхав її Ваня,Лукавий, певно, бідного веде.Не довгий шлях був.Ось і Дім молитви.Зайшов тихенько й сів біля дверей.Були присутні тут дорослі й діти,Й співали всі разом вони пісень.Тут чоловік підвівсь,й відкривши книгу,Читати став святі Божі словаПро те,що любить Бог людей, та Свого СинаЗа них на муки й хресну смерть віддав.Він говорив,що Бог гріхи прощаєУсім,хто з вірою до НЬго лиш прийде.З очей Іван вже сльози витирає,Підвівся, й наперед несміло йде.Впав на коліна,й плакав,як дитина,І каявся за всі свої гріхи.Господь прийняв його,як Свого сина,Й без докору, з любовю все простив.Так легко стало й радісно на серці,Здавалось, що злетить, неначе птах.Тепер він зрозумів,яке то щастя,Коли знімає Бог з душі тягар.І де лиш свідкував Іван про себе,Все згадував про того юнака,Який прийшов,неначе ангел з неба,Та про любов Господню розказав.В житті їм більш не довелось зустрітись.Казали, що він з міста приїжджав,Та все просив в зібранні,щоб молилисьЗа чоловіка,який в пянстві пропадав."Це ж я,-подумав,-це за мене,Боже,Молилися тут сестри і брати.Тобі я дякую,- з очей котились сльози,-Що Ти провини всі мої простив."*****Яка велика є любов Господня!Він Сам звершає працю у серцях,І вириває душі із безодні,Й народжує для вічного життя.Ми сієм Слова Божого насіння,Хоч декілька зернин, та Бог зростить.І Дух Святий подасть серцям прозріння,Настане час,-появляться плоди.Хай Бог поможе працювати ревноНа Його ниві,друзі,до кінця.Щоб наша праця не була даремна,Несім молитви щирі до Отця.Й коли скінчиться ця земна дорога,До ніг Христа складем свої плоди,Й почуєм голос, рідний до знемоги:"О,рабе вірний,в спокій Мій ввійди!"Автор Ірина Косарук
692
25-06-29 09:01