Посилання на вечірній сюжет у мене на ютюб-каналі: "«Мир за будь яку ціну» й вічна війна, чи «мир через перемогу» й успішний досвід недавнього минулого". Запрошую:https://www.youtube.com/watch?v=JyGS5Wrt2Yk===Мене просили зробити окремий сюжет про те, чи можна взагалі отримати отой «мир за будь-яку ціну», ідею якого за переможною словесною бравадою поступово вбивають в голови українцям і українчикам. Бо забагато все це крутиться нині в пропаганді та й у питаннях ледь не щодня вискакує. Тож, сьогодні сюжет дуже простий. У ньому відповіді на короткі питання: чи взагалі можна бути певним хоч у якомусь надщербленому й несправедливому перемир’ї, якщо гратися з московією в піддавки й навідріз відмовитися від ідеї перемоги. Бо брехливі плани-ультиматуми, хоч як гучно їх не називай, перемоги не передбачають. А чи вони можуть хоч якийсь мир принести? Та в тому й річ, що це мир на ворожих умовах, який вам можуть дати лише тоді, коли це буде вигідно ворогу, а доки він може наступати й захоплювати нові території, навіщо це йому? Це також мир, або, точніше, тимчасове перемир’я, у якому буде спресовано все, що можна сказати про несправедливість, бо визнання себе переможеним ще на дорозі до перемир’я змушує згадати латинський вислів: «Vae victis!» - «Горе переможеним!» І це той мир, який не буде ні стійким, ні тривалим, бо ворог його вам зверхньо дарує тільки на той час, який йому потрібно, щоб краще підготуватися до відновлення війни. А вірити, що за принизливого миру щодо вас хтось відчуватиме якісь зобов’язання та виконуватиме запевнення – це вже вершина наївності.А яка ж альтернатива? Невже війна до останнього українця, бо до «кордонів 1991-го» за умов усе більшого відступу ми зараз точно не просуваємося? А чому ми не хочемо згадати те, що в нас уже було? Бо ж альтернативою для «миру за будь-яку ціну» є оте Порошенкове «мир через перемогу». Чи забулися, як тільки розбудовуючи армію, стартуючи з нуля, не пропагували капітуляції, а прагнули перемоги? І отримали значно швидше й незрівнянно певніше та стабільніше хоч і не повний і не з усіма територіями, але мир для цілковитої більшості українців. А далі – війна перейшла на поля дипломатії й ті ж Мінські Домовленості мали завдання саме повернення окупованих територій, а не їх здачу, як нинішня логіка отого «за будь-яку ціну». Чи сів би хтось тоді з Україною за стіл переговорів і став домовлятися, якби ми клянчили про прийнятні умови капітуляції? Чи ближче за часом – якби весною 2022 року здомінувала не доктрина ЗСУ про перемогу, а зрадницька стамбульська змова, то ми б жодної підтримки ні від кого не отримали, а ворог, перегрупувавшись, уже б давно знищив нашу державу та влаштував геноцид українців.Отакі зовсім не символічні порівняння. Хто торочить тільки про мир, ризикує його ніколи не діждатися й отримати вічну війну до цілковитого знищення. Хто вірить у перемогу й бореться за неї, отримає швидкі перспективи миру.