⬆️⬆️⬆️А тепер про те, що важче пояснювати і де в мене самого вже є певний внутрішній спротив. Бо я б такого й не казав, і не голосував, і не робив… Але моя міра відповідальності мінімальна, а в Порошенка — колосальна. Це про речі, коли губиш підтримку, робиш щось для себе ж неприємне, усвідомлюючи потребу не в гучних радикальних фразах, а в результаті. Ми про це деколи кажемо, що має ж хтось дорослий бути в хаті. Яке основне питання до опозиції (окрім чисто спекулятивних шельмувань)? А які результати вашої роботи? А які вони можуть бути, коли "мудрий нарід" дав вам тільки 26 голосів у парламенті? Навіть подання в КСУ не направиш!От у цьому випадку й зіграє вміння застосовувати дипломатію і для внутрішньої політики, й для зовнішньої. Чи Орбан, Трамп, Качинський при Порошенку були іншими? Та ніколи в світі. Ті самі й з тими самими придирками й вимогами. Але потрібне вміння працювати не лише з тими, з ким тобі приємно й затишно. І приносити результат країні. Тому при Пороху в нас примножувалися друзі, а при Zе тільки множаться вороги. А в середині країни хіба не те саме? Переконувати противників і мерзотників, щоб хоч якесь витиснути з них корисне рішення. Як, наприклад, із переляканого Zеленського зранку 24 лютого 2022 року. І для результату доводиться іноді незаслужено похвалити (а раптом пройме і таки забажає заслужити?), колись, якщо голосування не є принциповим - віддати свої голоси.А ще йти на зустрічі, переговори й іноді проходити частину маршруту за течією, коли інший результат (проти течії) не дасть нічого, окрім злобного відторгнення й шельмування ошалілої маси. І так було, коли населення здуріло в 2019 й вимагало вслід за інфантиком дочасних виборів. Та сама історія із польським орденом. Те ж і з лояльністю до Федорова, коли українчики від нього ніби подуріли. А тепер згадайте результат. У 2019 заперечення (оте проти течії) позбавило б нас на всі ці роки єдиної справжньої опозиційної фракції. Тоді це було явно - проти виступив лише радикал Ляшко і пролетів. Нам від того було б краще? Крок з орденом, підкріплений дуже чіткими й почутими в Польщі аргументами, дав старт тому діалогу, який нині знімає нагромаджені двома баранами протиріччя. Чи комусь треба нагадувати, як до зняття конфлікту долучилися Порошенко і Сікорський? Той також (як і міністр оборони та прем’єр), щоб не втратити контроль за суспільними настроями, мусив їм трохи підіграти. Там роблять мудрі. Особливо, коли вам потрібний результат, а не шумовий ефект. Так само й тут.Просто в нинішній, покритій zеленою пліснявою, Україні ці самі заходи дають незрівнянно нижчий коефіцієнт корисної дії, ніж, скажімо у Вячеслава Чорновола, коли той не рідше, ніж раз на місяць, зустрічався із своїм ідейним противником Кучмою (який, зрештою, таки замовив його убивство), але Чорновіл знав, що 30-40% того, що він вкладав у вуха Кучмі та його чиновникам, таки запрацює на користь Україні. В Zе і усіх цих Федорових такий ККД становитиме не більше 5%. Але ж кинути все це не можна, бо інакше — а який тоді сенс вашого перебування в Раді й що буде з країною?Коли зараз половина суспільства подуріла на пустобрехові Федорові, нам з вами важливо казати правду. Бо ми фіксуємо політичні реалії, які колись із запізненням дійдуть і до отих ошалілих. А завдання Порошенка бути почутим ними зараз. І вплинути ще на ранній стадії розчарування та надлому, коли щось тільки почне доходити. А для цього треба мати не відторгнення в тієї маси, а якесь розгублене, але сприйняття.І оскільки я вже не раз згадував про Вячеслава Чорновола, наведу під цю історію його цитату, якою він сам пояснював гавкучим радикалам ті контакти з владою, кучмою, людьми в його власному розуміння негідними й нечесними. Але без роботи з якими Україну в ті сумнівні часи просто б здали комуністам, чи й сам Кучма її б добив не слабше рашистів і комуняк.«Нам потрібна незалежна, демократична, національна Українська держава. Нам потрібна багата людяна держава вільних, заможних людей, упевнених у своєму майбутті. Ми будуватимемо таку державу! А тому не дозволимо собі розкіш відсидітися по глухих хутірцях, демонструючи з-під тину свій радикалізм, який нікого не лякає, бо хутірський, і нікого не цікавить, бо непопулярний[…]» Десь так і доводиться поступати Петру Порошенку сьогодні. То давайте хоча б не будемо ставити палиці в колеса й бити в спину. Бо з такими персоналіями, як у нинішній владній антиеліті навіть просто спілкуватися гидко. Я б не зміг. Але тому я нині не в активній політиці й можу спокійно розкладати все по поличках, а Петро Порошенко пробує навіть у таких умовах чогось добитися. Як свого часу пробував і мій батько.