КУЛЬТУРА СОРОМУ — ВІДРОДЖЕННЯ МОРАЛІДля германців сором і негідна поведінка були одними з найгірших ярликів, які людина могла отримати. Це тривало аж до недавнього часу, коли культура сорому стала розглядатися як "регресивна", а часто навіть як неправильна для оцінки поведінки інших. Саме тут зазнали невдачі як культура.Функціональне суспільство вимагає наслідків, які є соціальними, а не лише юридичними. Закон може карати за злочини, але не може захищати довіру, лояльність або чесність. Коли негідна поведінка не тягне за собою втрату репутації або статусу, апатія вкорінюється, а моральна відповідальність слабшає у всій громаді. Негідна поведінка не є теоретичною. Вона проявляється у наклепі, крадіжці у власного народу, порушенні слова, експлуатації довіри та відмові від відповідальності. Ці дії підривають зв'язки, від яких залежить культура.Це особливо помітно в Інтернеті, де анонімність захищає людей від наслідків. Наклеп, неправдиві звинувачення та напади на репутацію розглядаються як розвага або політичний інструмент, оскільки репутаційні витрати були усунуті. У ранніх культурах заподіяння шкоди чужій репутації без причини само по собі вважалося негідним. Сьогодні це є звичним явищем. Коли люди можуть руйнувати репутацію, не ризикуючи власною, соціальна довіра стає неможливою. Ось чому культура сорому повинна бути відновлена, не як жорстокість, а як відповідальність. Культура повинна бути в змозі чітко сказати, що деякі дії коштують людині її статусу, поки вона не виправить ситуацію. Сором повинен бути пов'язаний з поведінкою, пропорційним, заснованим на спільних стандартах і застосовуватися послідовно. Цей принцип не новий. Тацит зазначає, що серед германських народів:Викинути свій щит — найвища ганьба, а людина, яка таким чином зганьбила себе, позбавлена права бути присутньою на жертвоприношеннях або зборах. Багато таких тих, хто пережив битву, поклали край своєму сорому, повісившись. — ГерманіяКультура, яка притягує людей до відповідальності, також повинна залишати шлях назад. Спокутування повинно вимагати визнання провини, відшкодування, де це можливо, і доведення зміни через поведінку з плином часу. Але це не безмежно. Зрада свого народу, навмисна корупція і неодноразові порушення довіри можуть поставити людину поза межами примирення. У таких випадках постійна втрата статусу — не жорстокість, а захист. Без цього обмеження стандарти перетворюються на порожні слова. Якщо ми хочемо кращої культури, ми повинні вимагати кращої поведінки. Стандарти — це те, що робить щось вартим захисту. Без них нічого тривалого не може вистояти.Telegram | Instagram | Зв'язок