#київпамʼятає

Сергій Павлович ГОРОВИЙ / “ГОЛІВУД”
25 січня 1974 – 15 вересня 2024

СИЛА ЛЮБОВІ Й ВІДВАГИ

Сергій не боявся жодної роботи: брався за складне, доводив почате до кінця, ставив собі планку й уперто йшов до неї. Разом із тим він залишався людиною великого серця: любив спорт, щодня підтримував себе у формі, багато читав. Турбота про родину була для нього справжнім законом життя. Він оберігав близьких, поважав батьків, щиро любив дружину й доньку. У його ставленні до тварин також відчувалися доброта й чуйність.

Друзі й рідні знали Сергія як людину, завжди готову допомогти. Йому можна було довіритися, на нього – покластися. Він був тим, хто підтримає у важку хвилину, знайде слова втіхи або просто стане поруч, коли це потрібно.

Сергій Горовий народився й виріс у Києві, де з дитинства виявляв старанність і щирість у всьому, за що брався. Шкільні роки в середній школі № 41 стали для нього першим етапом наполегливої праці над собою. Згодом здобув фах у Київському електромеханічному технікумі, а пізніше – у Київському університеті економіки і технологій транспорту. Для Сергія навчання було не лише формальністю – він завжди прагнув знати більше, розвиватися й бути корисним. Він рано почав працювати й ніколи не зупинявся в русі вперед.

Коли ворог вдерся в Україну, Сергій не вагався жодної миті. У перший же тиждень добровільно пішов до війська. Навіть коли йому спершу відмовляли, він знову й знову приходив у військкомат, поки не досяг свого – бо знав: його місце там, де вирішується доля країни.

Він віддав війні 2,5 роки життя. Два роки тримав оборону в Авдіївці – одному з найгарячіших напрямків, де випробовувалися витривалість і сила духу. Потім служив на Покровському напрямку, де кожен день міг стати останнім. Побратими згадують його як людину, яка піклувалася про інших, як старший брат чи навіть батько:
"Він врятував мені життя", "Він завжди дбав про нас", "Він замовляв книжки про військову справу і спонукав нас вчитися".

15 вересня 2024 р., виконуючи бойове завдання біля села Архангельське Покровського району Донецької обл., Сергій загинув. Він залишився вірним собі до кінця – обрав шлях відповідальності й самопожертви.
Сьогодні Сергій спочиває на Берковецькому кладовищі в Києві. Для рідних він назавжди лишиться найкращим сином, відданим чоловіком і люблячим батьком. Для побратимів – захисником і наставником. Для України – героєм, який не злякався темряви війни, аби дати іншим шанс на життя.

Нагороди та відзнаки:
• нагрудний знак "За взірцевість у військовій службі"
• почесна відзнака "За оборону Авдіївки"
• відзнака Президента України "За оборону України"
• медаль "Лицарський хрест"
• орден "За мужність" (посмертно)
• медаль "Честь. Слава. Держава"
• нагрудний знак "Ветеран війни"

© З Книги пам’яті полеглих киян у російсько-українській війні, виданої за ініціативи Київ Мілітарі Хабу й Департаменту суспільних комунікацій КМДА. Упорядниця: Віта Титаренко

Київська міська державна адміністрація
Марина Хонда
Департамент суспільних комунікацій КМДА

#Книга_памяті #Київ_памятає #Київ_Мілітарі_Хаб

Київ Мілітарі Хаб| Facebook
Київ Мілітарі Хаб| Instagram