#прочитане2025Галина Посвятовська — ВіршіВидавництво «Стилет і Стилос» 2025р.Хто слідкує за моїм каналом, знає про моє особливе ставлення до поезії. Сьогодні я дочитала маленьку збірочку віршів Ганни Посвятовської, що нещодавно вийшла в видавництві «Стилет і Стилос». І я вражена. Поезії Посвятовської не здаються мені літературою в класичному сенсі — вони як дихання, як ритм серця, яке то завмирає, то виривається з грудей. ЇЇ вірші - це сповідь. Тиха, глибока, іноді болісна, але завжди щира. Це не просто літературні тексти, а фрагменти душі, покладені на папір у найвразливіші моменти життя. Вона, як ніхто інший, зуміла передати складність жіночого внутрішнього світу — з його любов’ю, сумнівами, тілесністю та мріями про вічність.Посвятовська писала про любов, наче про єдину істинну релігію. Проте її любов не була ідеалізованою, навпаки — дуже земною, тілесною, майже болісною. У ній відчувається туга за неможливим, порив до недосяжного. Її слова, прості за формою, несуть надзвичайну емоційну насиченість. Вона могла сказати багато — через тишу, недомовленість, паузу.Важливим у її творчості є і мотив тіла — хворого, стомленого, бажаючого. Посвятовська пережила складну операцію на серці і жила з усвідомленням своєї крихкості. Її вірші — це поєднання еротичного і екзистенційного, де тіло і душа нерозривні, де любов межує зі смертю, а життя — з постійним відчуттям кінця.Її стиль — лаконічний, вільний від зайвої риторики. І в цьому — сила. Вона пише так, ніби розмовляє з читачем, як з другом, коханим, Богом. Її вірші — діалог, завжди живий, болісно чесний. Посвятовська говорить просто, майже буденно — але кожне її слово має вагу. У ній немає театральності, зате є правда. Посвятовська дала мені більше, ніж просто поетичні образи — вона дала мені дозвіл бути слабкою, говорити про біль, не соромитись кохання, яке не завжди гарне, зате справжнє. Її поезія — це акт внутрішнього спротиву, інтимне зізнання, але водночас — це вікно у безмежну ніжність. І хоча вона часто писала про смерть, її поезія — про життя, дуже напружене, щире, без фальші.Я щойно прочитала цю маленьку книжечку віршів — й відчуваю себе трохи оголеною. Ці вірші ніби доторкнулися до найуразливіших місць у мені, до тих, про які зазвичай мовчиш. Мені здалося, що Посвятовська писала не колись і не для когось, а ніби сьогодні — для мене. Я ще не все зрозуміла, ще багато разів повертатимусь до її рядків, перечитуватиму, відчуватиму глибше. Але вже зараз знаю: це та поезія, яка залишиться зі мною надовго. Як шрам. Як ніжність. Як спогад про те, що ти така не одна.Щиро Ваша #Клякса.