15 лютого - День вшанування учасників бойових дій на території інших держав Є війни, які народ обирає, захищаючи свою землю. А є війни, у які народи кидають — без права голосу, без права відмови.Війна в Афганістані стала саме такою для України. Її не починала Україна. Її розпочав тоталітарний режим, а платили за неї — українські родини. Українські матері. Українські сини.Понад 160 тисяч українців пройшли через афганське пекло. Серед них чимало наших земляків. Тисячі не повернулися. Тисячі повернулися з ранами — видимими й невидимими.  Вони були дуже молодими. Їх відправляли далеко від дому виконувати «інтернаціональний обов’язок», який насправді був частиною чужої імперської гри.Сьогодні ми краще, ніж будь-коли, розуміємо ціну чужих амбіцій. Ми знаємо, що таке війна, яку нав’язує агресор. І ми знаємо різницю між війною загарбницькою і війною за свободу.Українці в Афганістані були не ініціаторами — вони були солдатами системи, яка не питала їхньої волі. Але вони залишилися українцями — мужніми, витривалими, здатними підтримати побратима й вистояти в нелюдських умовах.Сьогодні ми вшановуємо їх — тих, хто не повернувся, і тих, хто живе з пам’яттю про ту війну. Пам’ять про Афганістан — це не лише про минуле. Це про усвідомлення, наскільки дорогою є свобода і право самим вирішувати свою долю.Схиляємо голови. Пам’ятаємо. Вшановуємо.