Для тих, хто не дивиться на світ крізь склеєні рожеві шкельця, було зрозуміло: гучно анонсовані перемовини між Україною та рф не матимуть жодного вагомого результату.Проте під час них порушили питання обміну полоненими. Цинічний ворог, який ні в що не ставить життя своїх військових, пішов на неочікувану поступку.Сила-силенна сердець забилася швидше, коли пролунала звістка: тисяча полонених захисників повертається додому. Забилися вони ще дужче, коли виснажені, але щасливі хлопці ступили на рідну землю.Але чимало сердець завмерло, коли під час останнього етапу обміну стало зрозуміло, що в списках немає жодного азовця.Пішов четвертий рік їхнього перебування в полоні. Для тих, хто залишається там, час рухається у зворотному напрямку — кожна година сточує надію, а кожен наступний день — це тортури, голод і порожнеча.Ми виходимо на акції та нагадуємо про них не задля «галочки». Це — сигнал дії для тих, хто в змозі ухвалювати рішення та впливати на ситуацію.У катуванні азовців винен кожен, хто не докладає зусиль, аби повернути їх.Четвертий рік — надто великий термін, щоб миритися з байдужістю.Ми радіємо за всіх, кого обміняли, і за рідних, які дочекалися — бачити їхнє возз’єднання — це рідкісні моменти щирого щастя в цю похмуру добу.Настала наша черга.Ми хочемо бачити своїх удома!