- Ти в порядку? - запитав він, як тільки ми опинилися в ліфті.
Я притулився до спинки кабіни ліфта і закинув голову, кліпаючи на тріснуту лампу на стелі.
- Я зіпсував твій смокінг.
- Я все одно його ніколи не носив. Чорно-біле - не моя стихія. - Він змахнув крилами. - Я відчуваю нотки роздратування, натяк на сексуальну незадоволеність, дрібку розчарування, краплину жалю і трохи... провини? І все це під цілою купою згорілого палива.
- Ох. Треба було тебе послухати.
- Зачекай, Рейнард - погана новина? - вигукнув Зі, прикидаючись шокованим. - Вампір переступив твої кордони? О ні, хто б міг подумати, що таке може статися? Звичайно, не сексуальний демон з казковим, блядь, почуттям стилю.
Я посміхнувся його кривлянням, мій настрій покращився.
Він притулився плечем до протилежного боку кабіни.
- Він зробив тобі боляче? - запитав він, ледь стримуючи гарчання.
- Ні, але його дружина намагалася.
- Хтось, блядь, вийшов за нього заміж?! Вони що, здуріли?
- Я познайомився з нею, і так. Хоча, думаю, вона вже мертва. Я не впевнений.
- То це була чудова ніч?
- Найкраща. – Протягнув я, даруючи йому фальшиву посмішку і два сумних великих пальці вгору.
- Знаєш, що піднімає мені настрій, коли я в депресії?
- Твій ящик з тремтячими фалоімітаторами?
- Взагалі-то, так. - Він пирхнув. - Але також і трахатись - власне потрахушки не обов’язкові.
Двері відчинилися, і ми вийшли разом, прямуючи до моєї кімнати. І хоча ідея втопити свої почуття в пляшці звучала як ідеальний спосіб закінчити ніч, я відчував, що це може призвести до більш інтимних зустрічей із Зі - і завтра ми будемо шкодувати про це.
- Я збираюся змити дим з волосся і лягти спати. Завтра все буде краще.
- Пф. Нудьга, кошенятко, але як знаєш. Ти точно в порядку?
Я відчинив свої двері й увімкнув світло.
- Я в порядку.
Штори тріпотіли на вітрі, вікно було відчинене навстіж. Дивно, я не відчиняв його.
Мій втомлений погляд ковзнув по дзеркалу комода...
«АДАМ ВЕКС НЕ ТОЙ, ЗА КОГО СЕБЕ ВИДАЄ» було надряпано на склі чимось, схожим на губну помаду. Або кров.
О, Боже.
Зі загарчав і пройшовся по кімнаті.
- Цей кровопивця. Він мертвий. Я вб’ю його до смерті, коли він наступного разу вийде за межі чар.
- Не думаю, що це Рейнард. - Я тицьнув у напис. Він був сухим і відшаровувався, як кров. Залишати подарунки в наших кімнатах було в стилі Ґідеона.
Коли ж світ перестане полювати на мене?
Я зітхнув і знову обвів поглядом кімнату, відчуваючи себе чужинцем у власному житті.
- Пропозиція напитися ще в силі?

"Готель SOS: Дружній притулок для неймовірно-феєричних" Адам Векс