– Я просто думаю, що якщо ти поговориш із нею, вона дізнається, що ти відчуваєш.Я підтискаю губи. – Вона знає.Леві мружиться. – Хіба? Чи вона просто знає, що ти її переслідував? Спав із нею? Брехав їй? І тепер, коли гонитва закінчена, ти зник.– Але я не зник, – заперечую я, почуваючись по-дитячому. Я не витрачаю свій час на такі суперечки, але Ава змушує мене робити дурниці. – Я тут, поруч із нею.– Ага, ти швендяєш у тіні. Ти не розмовляєш із нею. Ти не намагаєшся залицятися до неї.– Я не хочу залицятися до неї.– Зрозуміло, ти просто хочеш пропустити цю частину.– Немає сенсу зустрічатися з кимось, хто, я вже знаю, буде моїм назавжди. Я вважаю це дурницею.– Гаразд, ну, навіть люди, які належать одне одному назавжди, ходять на побачення. Ти поводишся, блядь, так дивно зараз. Я знав, що одного разу ти можеш закохатися, але я й гадки не мав, що це перетворить тебе на це.Я кліпаю двічі. Тричі. Я правильно його почув?– Я не закоханий. Я не можу кохати. Думаю, ми обидва це знаємо.– Е, ні. Ти точно кохаєш. Це божевільне, блядь, одержиме кохання, але ти кохаєш. Подивися на свою одержимість розкриттям убивства мами. Це тому, що ти її любиш. “Маленька Солодка Одержимість” Тереза Вульф.