– У нас є книжковий клуб, який збирається щомісяця. Ми збираємося в когось удома й обговорюємо прочитане. – Клара дивиться на мене з надією.– Ну, ми намагаємося говорити про книгу, – втручається Вінні. – Але з чотирьох годин, які ми зазвичай проводимо разом, лише близько двадцяти хвилин присвячено книзі. Решту часу ми виговорюємося, пліткуємо та насолоджуємося їжею.– І вином! – додає Санні, її посмішка стає ширшою.– Суть у тому, – продовжує Клара, явно намагаючись утримати розмову в руслі, – якщо ти захочеш до нас приєднатися, наступна зустріч відбудеться в суботу. Вона буде в моїй квартирі, яка, до речі, знаходиться над цією кав’ярнею. Один із власників – мій двоюрідний брат, тому я маю хорошу орендну плату. Книжковий клуб збирається о шостій і зазвичай триває приблизно до десятої.Я втрачаю дар мови. Моє мовчання, мабуть, затягується на занадто довго, тому Вінні втручається, явно відчуваючи мою тривогу і намагаючись її полегшити.– Звісно, якщо ти зайнята, тобі не обов’язково...– Я б із задоволенням! – трохи занадто завзято перебиваю я її. Її очі розширюються, але вона ледь помітно посміхається.– Чудово! – радісно вигукує Клара, не звертаючи уваги.– Тобі нічого не треба приносити, оскільки це твій перший раз, – запевняє мене Вінні.– Книга, яку ми читаємо, – «Омега Кракена», – каже Клара. – Це мій вибір.– Але якщо ти не встигнеш закінчити її до наступної суботи, ми зрозуміємо, – додає Вінні. Клара робить недовірливе обличчя. Очевидно, вона не зрозуміє, якщо я не закінчу. "Зграя Затишку" Вероніка Самек.