- Сир на грилі? - запитую я, спираючись ліктями на стіл і вигинаючись до нього. Я не можу дивитися нікуди, крім нього, єдиного чоловіка в моєму світі. - Так. - Він дивиться через плече, його губи вигинаються в примарній посмішці. - Я мріяв про це роками. Про ті, що ти мені готувала. У ті вихідні, коли твій тато застряг в офісі, а моя мама відсиджувалася у своїй кімнаті. Пам’ятаєш? - Я не забула жодної дрібниці про наш спільний час. - Мені вони подобалися. - Кивок, і він повертається до роботи над нашою їжею. Сам. Чорт забирай. Він більше ніколи не буде сам. Я не буду сидіти на місці, коли можна підійти ближче. Коли можна до нього доторкнутися. - Вони не були чимось особливим. - Я штовхаю його стегно своїм. - Будь-хто міг би приготувати таке. - Ні. - Він дивиться на мене зверху вниз, майже вбивчо. Я не здригаюся, вбираючи його божевілля. - Ті, що в Беркширі, були відстійні. Майже так само, як і їхній торт. - Ти їв торт? - Я зморщую ніс. - Ти його ненавидиш. Його увага зосереджена на шиплячому маслі. На тому, як він кладе хліб на пательню і додає сир. - Калеб? Ще один шматок хліба. Він притискає обидва лопаткою. Так само сильно, як колись я. Мені було одинадцять, коли я востаннє готувала їх для нього. Мені доводилося вкладати всю свою силу. Калеб набагато сильніший, ніж я будь-коли буду. Він все одно сильно їх притискає. - Гей, ти тут? Тиша. Занепокоєння скручується навколо моїх легенів. Він якимось чином відчуває мій неспокій, закидаючи руку мені на талію і притягуючи до себе. - Ти засмучений. - Моє чоло морщиться, серце стискається. - Я щось сказала? - Ні. - Тоді поговори зі мною. - Я кладу руку поверх його руки на моєму плечі, мій дотик м’який. - Чому ти їв торт? Хтось змусив тебе? - Ні. - Важке мовчання. - Це був єдиний спосіб відсвяткувати твій день народження, Шай. Не можливо, щоб твоє серце розбилося і розкололося об підлогу, поки воно ще б’ється в грудях. "Під Ліжком" Єва Маркс