Поки я роздумую над Вулф, розповім про першу прочитану книгу з мого оптимістично-нереалістичного списку книг для книжкових клубів. Хоча я її встигла прочитати, але на клуб так і не потрапила, бо у чоловіка був день народження🌚І це “Покійний Маттіа Паскаль” італійського письменника Луїджі Піранделло (1904)Чи хотіли б ви потрапити на власні похорони? Чи цікаво вам було б дізнатися, як на вашу смерть реагують близькі, друзі, знайомі? Чи що про вас напишуть в некролозі?А от головний герой цього роману про все це дізнався (і відповіді не дуже його потішили). Як це сталося, що він став свідком власної смерті, а точніше двох - саме про це ця книга. І ні, це не горор чи жахи. А зовсім навпаки, це іронічно-філософський роман з нотками абсурду, екзистенційної кризи і пошуку відповіді на питання “Хто я?”.Книга починається з цього уривку:Однією з небагатьох речей, а точніше, мабуть, єдиною, яку я знав напевно, було те, що звали мене Матіа Паскаль.Це часто мені допомагало. Щоразу, коли хтось із моїх друзів чи знайомих втрачав здоровий глузд настільки, щоб звернутися до мене за якоюсь порадою чи рекомендацією, я знизував плечима, мружив очі й відповідав: ⁃ Мене звати Маттіа Паскаль. ⁃ Дякую, дорогенький. Це я знаю. ⁃ І тобі здається, що цього замало? І так, для героя мати імʼя, сміливо говорити його - це вже досягнення. (Чому? Читайте книжку))Цей роман про те, що Маттіа Паскаль отримав другий шанс почати все спочатку: обрати будь-яку країну, місто, професію, друзів. Звучить як повна свобода та звільнення від минулого. Але тільки звучить. Адже з минулим ти втрачаєш і себе, і свою ідентичність. Та й коли перед тобою весь світ, ця безмежна свобода лякає. Оскільки треба приймати вибір, обирати з безлічі варіантів.А навіть коли ти проходиш через всі ці вибори, таки оселяєшся в незнайомому місці, то відчуваєш себе чужим. Без звʼязків, без знайомих, без власного я. Лише ти і твоя тінь.То чи можливо стати іншою людиною? Чи втеча від минулого і самого себе - це вихід? Герой думав, що можу стати іншою людиною, жити іншим життям. Іншою людиною, так, але за умови, що нічого не робитиму.Що ж це за людина? Тінь людини! І що це за життя? Поки я задовольнявся тим, що закривався сам у собі й лише дивився на те, як живуть інші, я міг зберегти ілюзію, що живу іншим життям. Мені ця книга сподобалася. Проте для мене вона не зовсім рівна. Її початок наповнений іронією, комічними сценами, навіть абсурдно-кумедними. Середина трохи просідає, адже саме вона сповнена філософськими роздумами та несповнена іронією (а я люблю гумор!). А от фінал знову порадував, автор доводить його до якогось гротеску.Луїджі Піранделло - драматург, що і не дивно. Абсурдність, гротескність, поєднання трагічного з комічним - це все притаманно для драматургії. Саме за внесок в драматургію та сценічне мистецтво автор отримав Нобелівську премію в 1934 році.Коротше, “Покійний Маттіа Паскаль” - це іронічно, це глибоко, це цікаво. Але через ось це просідання в середині, я не змогла повністю насолодитися книгою.4,25⭐️#Анка_прочиталаА ще додаю її в рубрику #ЛітератураБезВізи Італії ще не було)