Останнім часом я часто думаю про смерть.І ні, не тому, що в мене депресія🙃. А тому, що росія може вбити мене в будь-яку хвилину своїми ракетами, дронами і іншою хуйньою.Часто наші розмови з друзями про те, що треба зробити фотосесії. Бо якщо ми помремо під час обстрілів, то хоча б щоб були гарні чорнобілі фоточки. Отака, блять, реальність, в якій ми живемо. Це так абсурдно, що навіть смішно🙈Сьогодні прочитала вірш Ірини Цілик і трохи видихнула - на жаль. в наш час це варіант норми. Мабуть))Так от, памʼятаю в романі Сільвії Плат “Під скляним ковпаком” була думка, яка мені дуже сподобалась:з кожним після смерті трапляється те, у що він вірить. І мені імпонує ця віра. Я вірю, що я потраплю в місце, де буду читати всі ті книги, які не встигла прочитати в житті))Це нагадує мангу “Сходження буквоїжки”. Героїня вмираючи (до речі, її придавило стосом книг), сподівається переродитися, щоб читати багато книг. В першому томі вона не побачила жодної книжки. Сподіваюсь, в другому їй пощастить більше))Погодьтеся, моя віра краща!У що вірите ви?)