Andrew Myroniuk

Любі друзі, поки займаюся особистими справами та робочими питаннями, паралельно готую основу для нового культурного заходу про маловідому історію Ковеля. Щось подібне ми вже організовували минулого року, однак цього разу захід обіцяє бути ефектнішим. Тому щойно все дозріє — буде анонс із датою проведення.Також хочу повідомити, що у кавʼярнях The Spiceroom та кавʼярнях Doza зʼявилася нова серія поштучних фотолистівок із зображеннями старого Ковеля. Частину з них ви можете побачити на фото до цього допису.Щодо наборів фотолистівок Kowel.Vintage — увесь перший тираж у 200 штук уже проданий. Залишилося буквально кілька наборів, які ще можна знайти у згаданих кавʼярнях. Тому якщо ви хотіли придбати саме цей набір — варто поспішити, бо таких більше не буде.Для мене створення цих наборів було дуже цікавим досвідом, оскільки оформлення та самі зображення відтворені на основі матеріалів із моєї колекції, яким уже близько ста років. В такий спосіб створили особливу можливість для містян і гостей міста буквально доторкнутися до історії Ковеля.Можливо, з часом підготую новий обмежений тираж наборів Kowel.Vintage 2.0 — уже з іншими фотолистівками та переосмисленим змістом. Але це буде пізніше.А поки — шукайте листівки й останні набори у згаданих кавʼярнях. Смачна кава й трохи старого Ковеля чекають саме на вас.

Припускаю, що пан Гетьманцев не розуміє, що його демократична більшість уже давно «проголосувала ногами» й виїхала з цієї країни. Таким чарівним чином, у тому числі завдяки колективним Гетьманцевим, населення країни з 50+ мільйонів людей за понад 30 років її існування перетворилося на 20+ мільйонів.Також пан Гетьманцев, мабуть, не розуміє — або лише вдає, що не розуміє, — що єдина причина, чому його срака і сраки подібних до нього дармоїдів, які знищують цю країну, досі знаходяться в кріслах депутатів Верховної Ради, — це та сама «недемократична меншість», яка зараз служить у війську.Опитування в його власному телеграм-каналі починалося зі слів: «з’ясувати позицію підписників». Але, судячи з того ж допису пана Гетьманцева, «підписники» раптом перетворилися на «переважну більшість громадян» (усієї України?) в особі гордих 733 людей, які проголосували проти? Тобто голова Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики керує країною через телеграм-канал?Спостереження я озвучив. Діагноз ставте самостійно.Наостанок: я мало кому бажаю зла, однак саме пану Гетьманцеву щиро бажаю опинитися неозброєним під перехресним вогнем з боку озброєних божевільних. Ось коли пан Гетьманцев буде умнічати про право на вільне носіння зброї громадянами саме в таких обставинах, тоді я вибачусь і заберу свої слова назад.А до того будь-які спроби виправдати обмеження прав громадян тим, що колективна «держава» не довіряє і боїться власних громадян, я вважаю проявом відбірного совка, хай і в жовто-блакитних мештах.

Поки переглядав свій архів у пошуках однієї з картосхем, що стосується старого Ковеля, натрапив на цікаву карту за 1867 рік.Почав розглядати прилягаючі околиці навколо міста, і, як виявилося, село Зелена під Ковелем — це не одне, а цілих два окремі населені пункти.На карті чітко видно, що поряд із Зеленою, ближче до Ковеля, по тій самій дорозі, знаходилося інше село — Юзефин. Воно фігурує також на кількох інших мапах, датованих періодом перед Першою світовою війною: на німецькій, австрійській і ще одній російській карті. Що цікаво, на картосхемі Міністерства внутрішніх справ Російської імперії 1864 року, що показує народонаселення Ковельського уезда за віросповіданням, Ковель позначений як місто з переважаючим єврейським населенням, натомість територія навколо міста позначена як така, де домінує православне населення; винятком є південь від Ковеля (ділянка по обидва боки річки Турія — умовний район Воля-Ковельска, Зелена, Люблинець). Ця ділянка позначена як місцевість із переважаючим католицьким населенням. Та й сама назва «Юзефин» натякає на польське походження топоніма. Однак уже на картах 1930-х років на цьому місці фігурує назва лише одного села — Зелена. Ймовірно, два населені пункти з часом об’єдналися, або ж Юзефин просто не був нанесений на пізніші картографічні матеріали (принаймні, судячи з тих, що я переглянув). До речі, якщо будете в Зеленій, зверніть увагу на величні старі дуби вздовж центральної вулиці. Як на мій розсуд, то їм понад 150 років. Живі свідки існування Юзефина і минулої епохи.Ще одна цікава деталь. У другій половині ХІХ століття територія, де нині розташоване сучасне село Зелена, мала назву урочище Задибщина. Дещо нижче, за селом, пролягав ліс Задибщина. А ще далі, вниз за течією, й досі існує село з характерною назвою Задиби — тобто буквально «те, що за дибами».Виникає питання: що ж таке ті «диби»? У поліському діалекті слово диб означає пагорб, підвищення, дюну. Це прекрасно підтверджує й топографія старої карти: околиці Зеленої лежали на виразному підвищенні відносно оточуючих боліт. Ліс між Зеленою та Задибами має ще помітніші хвилясті форми і виражені пагорби.P.S. Тепер будете знати, де саме шукати ті ліси Задибщини, якими колись гуляла Лариса Петрівна Косач 😉

Ділюся думками з нагоди 6-ї річниці заснування проекту Kowel.VintageЗнаєте, інколи я скаржусь на свою пам’ять. Періодично щось дуже банальне може просто вилетіти з голови, через що періодично гніваюсь. Однак, коли згадую, що живу водночас у двох містах — у фізичному Ковелі сьогодення та метафізичному Ковелі столітньої давнини — стає легше. Адже розумієш, що дехто й суще не здатен переварювати, не кажучи вже про те, щоб ще й утримувати в голові загальну й непротирічну палітру історії минулого: хронологію розбудови міста, долю кожного з його мешканців тощо.Чималий шлях у дослідженні історії Ковеля вже подолано. Гадки не маю, скільки десятків тисяч сторінок я прочитав і скільки тисяч фотографій, схем та документів переглянув…Однак знаю точно одне — роботи ще багато.Одного разу ви побачите від мене повноцінну книгу про історію Ковеля. Цілком можливо, що й не одну. Вірю, що ви й самі бачите, як відповідально я ставлюся до цієї справи, тому з книгою поспішати точно не буду.Оскільки бути першим — надзвичайно складно.Чи міг би я написати її зараз — звісно, що так. Матеріалу дуже багато. Однак зараз це буде не те, що я хочу бачити, а точніше — відчувати. У цьому плані у мене розвинена внутрішня «чуйка», чи, можливо, краще це назвати «інтуїцією» щодо взаємодії з дослідженням. Коли ти пропускаєш кожну деталь крізь себе — і вони усі наповнені змістом. Назву це відчуттям, що ти наближаєшся до істини. Поки я цього не відчуваю — далі не йду. Не буду зраджувати собі. Зважаючи на ті історичні обставини, що архів Ковеля згорів разом з містом під час боїв у 1944-му, перед мною стоїть складне завдання із пошуків різних клаптиків інформації та документів з різних архівів по всьому світу. Навіть зараз у мене є кілька архівів як в Україні, так і за кордоном (зокрема й у Росії), у яких потрібно переглянути документи. У деяких випадках комедія полягає навіть у тому, що шукати вже нічого не треба — я усе знайшов. Але через війну доступ до цих матеріалів обмежений. Водночас я розумію, що ще багато чого випливе в процесі дослідження.Загалом завжди щось нове виринає на поверхню — як-от старі фотографії Ковеля, що час від часу з’являються на аукціонах. Чимало фотографій дають можливість набагато більше і, що головне, точніше описати минуле міста та його архітектуру.На відміну від людей — старі фотографії не брешуть.Щодо моїх краєзнавчих дописів. Остання повноцінна стаття на сторінках Kowel.Vintage була опублікована понад рік тому — 11 жовтня 2024-го. На це є низка причин.У мене лише дві руки та одна голова — я не науковець на заробітній платі. Окрім краєзнавчого хобі, потрібно ще жити життя.Загальний фон у сьогоднішній дійсності теж певною мірою вплинув на моє бажання вести цю справу публічно. У мене відрада від розумово неповноцінних, у яких усе «не на часі», або ж тих, хто не здатен відрізнити «должне / суще» чи констатацію факту від його схвалення.Однак головна причина полягає у мотивації — мені просто набрид формат статей.Та в цьому є й позитив.Я завжди там, де мені цікаво, або, як я люблю казати, — «задовольняю внутрішнього Шерлока».Краєзнавчий інтерес нікуди не зник: я й далі шукаю нову інформацію, купую старі фотографії та документи, досліджую — лише з тією різницею, що цей інтерес набуває нових форм.Як приклад з реалізацій таких «форм» можна назвати інформаційні дошки, які розміщені на фасадах Ковеля, з описом історії старих будівель, вулиць, різних особливостей. До речі, завдяки фінансовій підтримці підприємців і активних людей та при дизайнерському забезпеченні агенції Gárne Agency таких дошок по Ковелю уже розроблено 30 штук. На мій погляд, як для приватної ініціативи при нульовому старті, то результат прекрасний. Планомірно цікавлюся й іншими інструментами, які можна буде використати для реалізації частини інших моїх ідей.Тому моя творчість у межах Ковеля може й буде надалі набувати різних нових форм.На завершення:Багато чого змінилося.Я змінився.Буду там, де мені цікаво.Дякую, господа, і до зустрічі.

В межах ініціативи «Нехай стіни розповідають самі за себе», яка є продовженням мого краєзнавчого проекту Kowel.Vintage, вже було реалізовано 15 інформаційних дошок.Кожна з дошок розміщувалася на фасадах старих споруд або на місці, де колись знаходилися ті чи інші історичні будівлі. На самій дошці ви можете побачити архівні фотографії міста та ознайомитися з історією Ковеля відповідно до тематики кожної з них.Інформація на перших реалізованих дошках подавалася українською мовою. Однак ми — місто солідне, тому надалі вся інформація буде також дублюватися ще й англійською мовою.Фінансування ініціативи забезпечувалося завдяки співпраці з підприємцями та релігійними громадами міста, за що усім і кожному, хто вже доєднався, — сердечно дякую!Спільно із дизайнерською агенцією Gárne.Agency ми працювали над створенням унікального та естетичного вигляду інформаційних дошок для нашого Ковеля. В межах цього проекту, окрім культурно-інформаційного аспекту розвитку міської історії, також присутній соціальний компонент —частина коштів з проекту спрямовувалася на підтримку Збройних Сил. Таким чином в межах даної ініціативи нами було задоначено 10 000 грн на підтримку Сил безпеки й оборони України.Кожна така дошка — маленький пазлик з великої мозаїки міської історії та культури. Чимало зусиль було прикладено для дослідження історії Ковеля - тепер хочеться показати частину того спадку у такому форматі. Радію результатам чинного етапу проекту. Хочу вірити, що ви також розділяєте зі мною це задоволення.На завершення скажу:чекайте, буде ще ;)

В школі я дуже не любив читати. Більше того — при будь-якій можливості я намагався «пропітляти».Лінь у поєднанні з творчістю — страшна річ.Доходило до того, що я на перерві просив однокласників переказати мені той чи інший роман, який потрібно було прочитати на урок, і таким чином уникав отримання поганих оцінок за невиконане домашнє завдання.Мені дуже не подобався сам процес читання, та ще й читав я повільно. Коли під час уроку ми мали читати вголос — для мене це було найбільше пекло.Десь через рік після закінчення школи я почав відчувати якийсь «внутрішній дефіцит інформації». Можливо, через те, що всі однокласники вступили до університетів, а я пішов працювати. На той момент, окрім музики, у мене наче й не було інших проявлених інтересів.Після цього розпочався мій шлях по «заставлянню» себе читати різну літературу. Якось так воно все й почалося. Дуже хаотично.Сьогодні, знаючи контраст між дійсностями, мені доволі забавно чути від людей, що їм завжди здавалося, ніби я все життя був відмінником.Знаючи мою нелюбов до процесу читання, — якби мені хтось десять років тому сказав, скільки книг, архівних документів та різних статей я прочитаю — я б дуже здивувався. Якщо взагалі не сказав би: «ха, брєд якийсь».Мораль: дуже важливо вміти «продати» правильну цінність у тому чи іншому процесі. Це як розстановка правильної цілі в грі в шахи: можна грати, щоб забрати якомога більше фігур ворога, а можна — щоб перемогти. Здавалося б, дії подібні, і друге випливає з першого.Однак можна забрати багато фігур, але так і не виграти. Візуально процес схожий, а кінцевий результат може бути катастрофічно різним.Пригадую, якось спілкувалися з друзями на тему «внутрішньої дитини». Мені навіть закинули, що я занадто «подорослішав» та «пригнітив» свою внутрішню дитину. Але така характеристика — це лише наслідок нерозуміння моєї внутрішньої природи.Я й зараз не дуже люблю сам процес читання. Але я отримую шалене задоволення від власних досліджень та відкриттів. Я буквально сам собі створюю плацдарм, щоб бути Шерлоком Холмсом та Індіаною Джонсом.Дослідження історії, культури, філософії чи будь-яка інша справа — це буквально велетенська пісочниця розміром із цілий світ, у якій я щоразу маю можливість влаштувати собі пригоду, гру — у вищому розумінні цього слова.Питання лише в тому, чи готові ви — по-дитячому — прийняти цю гру як пригоду і стати в ній головним персонажем.

Я ж то думав, що історія Ковеля не відома і не досліджена тільки з точки зору єврейської, польської, російської культури. (Саме цю частину історії Ковеля я й більше досліджував, оскільки вона взагалі майже не представлена для загалу. Протягом десятків років робили вигляд, наче її й взагалі не існувало.)Однак почав шукати та читати матеріали, що стосуються, здавалося б, вивченого пласту інформації щодо українських діячів у Ковелі. Виявилося, що для загалу взагалі нічого не представлено…До прикладу, родина Косачів: як Косачі описували свої походи до театру в Ковелі, які до них гості через місто приїжджали, чим у місті та повіті займався батько Лесі Українки і так далі…Родина Косачів — це один із найбільш очевидних та кричущих прикладів. А таких же було ще чимало.Описане вище — це одна з причин, чому я зневажливо споглядаю на частину нашої псевдопатріотичної спільноти. Вони ображаються на мене через те, що я популяризую міську культуру, яку вони для себе вважають «чужою» за тими чи іншими критеріями. Водночас цей же ментальний хутір абсолютно нічого не зробив за понад 30 років незалежності для того, щоб популяризувати те, що вони називають «своїм».І найгірше полягає в тім, що українських діячів, які були в європейському цивілізаційному контексті, вони всіляко зводили до рівня села.Чому ж так виходить?Як казав Оскар Уайльд: «Красота в глазах смотрящего».Ті люди, які формували цю повістку, — селяни в першому / другому поколінні. І те бачення, та візія, яка була сформована за часів Радянського Союзу, живе в тих головах і до сьогодні. Лише з тією різницею, що на постаменти, де знаходився Ленін, поставили Шевченка. А світоглядний інструмент аналізу залишився незмінним.Більше того, і що в десятки разів гірше, — багато в чому етика залишилася аналогічна.Цивілізаційно — це катастрофа.Еволюційно — слава Богу, це проходить і вже однією ногою з хвостиком знаходиться в минулому.Комічно читати статті про людину, яку для публіки продавали як «селянського діяча», і водночас розуміти, що цей діяч читав Гете, Ніцше, Канта, Арістотеля і знав декілька іноземних мов.Де Гете, а де українське село?Я нічого проти села не маю. У самого в роду, окрім містян, були й селяни — як бідні, так і заможні.Однак зводити всю глибину тієї чи іншої особистості тільки до народництва — це абсурд.Щодо цього мені дуже імпонують слова, які належать чи їх приписують Липинському:— Українці спершу мають стати європейцями (європейцями в класичному цивілізаційному розумінні), а тільки потім українцями.

Чітко розділяю те, як би мені хотілося, та те, як воно наразі виглядає. Тому для своєї аудиторії опишу моє бачення, щоб було зрозуміло, з якої картини світу здійснюється оцінка ситуації.Мені хотілося б:Щоб Україна спільно зі своїми найближчими однодумцями зробила «фінт ушами» та почала розвивати альтернативний до Європейського Союзу проект.В ідеальному сценарії це країни Інтермаріум + США + Британія.Натомість наразі все це виглядає як:Самоізоляція на Європейському Союзі. Самоізоляція, тобто ЄС без підтримки США.Однак тут є цікаві моменти:По-перше, а ви впевнені, що після проведення виборів ті чи інші країни в ЄС не почнуть робити свій «фінт ушами»?По-друге, звісно, є надія, що у зв’язку з такою складною ситуацією (розкол Заходу) Європа прокинеться. Однак я в це майже не вірю. У колективної Європи немає ні волі, ні філософської думки, ні ідеї, ні демографії, ні, як нам усім відомо, ВПК, щодо економіки також маю великі сумніви. Коротше, немає нічого…Це один великий музей із пенсіонерами та лінивою молоддю, який по своїй бюрократії більше нагадує СССР. Тобто, Європа як проект - це мертвий пацієнт. По-третє, що випливає з мого «по-друге», — ви з такими «партнерами» хотіли б піти в розвідку? Особисто я — ні.

Бий своїх сильніше за ворога, щоб партнери вийшли зі сплячки та активізувалисьЧитаючи новини крізь призму українського медійного простору та реакцію левової частини суспільства, хочу написати цей допис як контртезу повістці дня.Я по натурі провокатор. Тому, в якості інтелектуального дискурсу, пропоную вашій увазі альтернативний погляд на речі. Так би мовити «в піку» загальній повістці — в усіх зрада, а в мене спроба оптимістичного погляду.Смішний парадокс полягає в тому, що Трамп, розбиваючи тарілки з усіма партнерами, цим самим створює благо.Розумію, що на перший погляд це звучить безумно, але тим не менше — колективна «Європа» починає шевелитися.Ще трохи, і, можливо, в головах європейців дозріє думка, що передача заморожених активів Росії — абсолютно нормальний крок. (І воно й не дивно: краще ж платити з кишені РФ, ніж з кишені ЄС).У цьому ж ключі: можливо, ще трохи, і до вищого керівництва України дійде, що необхідно затягнути паски, скоротити державні функції, а відповідно й кількість бюрократів.Економіки й так немає, а бюджет не гумовий.Окрім того, можливо, нарешті створять зелене світло для приватних виробників зброї? Виробництво дронів — чудовий приклад. Чому не розширити цю тенденцію?А як щодо реформ у системі адміністрування?Я вже не кажу, що входження в стресові умови спонукає до нелінійного мислення. Завжди існують абсолютно геніальні, прості рішення, які лежать на поверхні. Але очевидними вони стають лише тоді, коли їх знаходять.Це про «непряму» користь від дій Трампа. Якщо дивитися на це оптимістично, можна трактувати це як «чарівний піздюлей». Так, у моменті неприємно, але на дистанції результат може бути кращим.Водночас варто зазначити: • військову допомогу ніхто не зупинив, • обмежень на удари вглиб території РФ ніхто не наклав, • Європі дозволено купувати зброю в США для України, • нафтові родовища розробляються, а отже, ціни на нафту падатимуть.Про ТрампаЯ прочитав три книги Дональда Трампа і ще до того трохи стежив за його манерою ведення діалогу.Можу з упевненістю сказати: для непідготовленого глядача все виглядає як абсолютний хаос та дурдом. Не даю оцінки, добре це чи погано, - це просто є.Провокатор. Ставить ультиматуми. Гладить як за шерстю, так і проти.Наїзд—відкат—знову наїзд.«Прощупує почву». Звідси все, що відбувається зараз, я не сприймаю як панацею. Скоріше, як «туман війни», у якому напрямок вітру може змінитися будь-якої миті й перетворитися на буревій.Тому той, хто стверджує, що повністю розуміє, що відбувається, - або дурень, або лукавить.Я б не здивувався, якби навіть сам Трамп ще не знав, як саме розігруватиме наступну колоду.На завершенняПропоную відмовитися від контрпродуктивного обговорення ще неіснуючих новин.Тим більше, коли їхнім автором є такий непередбачуваний персонаж, як Дональд Трамп.Краще спрямовувати енергію на конкретні справи, які реально впливають на наше життя.Щоб бути авторами власної долі - незалежно від волі сусідів чи партнерів.

Якийсь біс мене за руку смикнув, що мені спало на думку поритися в архівах Министерства государственной безопасности СССР.Як результат, вже знайшов документів більше ніж на 1600 аркушів. Звісно ж, усі документи стосуються Ковеля. Називається: докинув собі ще тонну матеріалу для аналізу на майбутнє.В цілому, це кримінальні справи людей, мешканців Ковеля, які працювали в міській адміністрації при нацистській окупації.Серед справ є документи працівників міської управи, працівників допоміжної поліції, навіть міського голови Ковеля 1943-1944-х років… (всього 10 чоловік). В деяких справах присутні фотографії та відбитки пальців засуджених. Протоколи допитів, вироки та навіть перегляд вироків вже за часів Незалежної України (до вашого відома, з десяти осіб тільки одного реабілітували). Звісно, усі справи я ще не читав. Оскільки, абсолютна більшість протоколів записана від руки, а я дуже дратуюсь в процесі того, коли розбираю криво написаний текст. Як ви розумієте, далеко не кожен протокол вівся із прекрасним почерком з точки зору читабільності.Проте, маленьку частину документів, хай і поверхнево, я переглянув. Це дуже цікавий та великий за обсягом пласт інформації про міське життя та про репресії проти цивільного міського населення під час нацистської окупації. Тема репресій проти міського населення Ковеля взагалі потребує написання окремої книги. В місті практично нічого про це не відомо. Більше того, чим далі тим більше у мене складається враження, що з часом я знайду нові місця масових розстрілів. (До прикладу: деякі, абсолютно не відомі, місця поховання військовополонених вже знайшов). Проте, перед написанням книги необхідно зануритись та перевідкрити все це для себе. Оскільки, в більшості своїй, я свідомо уникаю шлях вивчення історії Ковеля крізь вже існуючі «офіційні» нафталінові видання. Завжди краще відразу навчитися як правильно, ніж завчити не правильно та потім переучуватись. У випадку дослідження історії Ковеля - те саме. Краще з нуля, крізь достовірні джерела, самому десять разів перевірити інформацію та відтворити ті події у своїй голові, ніж розпочинати з вже написаної інформації в якій надзвичайно багато помилок. А ці помилки, не завжди очевидні…Саме тому, я не хочу щоб ця неочевидність була для мене своєрідною похибкою на вітер, яку я не враховую, або яка збʼє мене з правильної думки. Тому, доводиться майже все досліджувати з нуля. Але що робити? Потрібно задовольняти внутрішнього Шерлока Холмса та трішки бути шпіоном ;)