Трансфери Манчестер Сіті у 2009–2018 роках змінили долю їхніх суперників у АПЛ. Не дивно, що вони зляться
Джек Пітт-Брук, The Athletic

Колишньому нападнику Вілли Габріелю Агбонлахору вдалося по-новому поглянути на те, як інші клуби Прем’єр-ліги можуть сприймати Сіті та те, що тепер відомо про становлення цього клубу. Він говорив з позиції людини, яка в другій половині 2000-х була однією з головних зірок молодої команди Вілли О’Ніла. Тобто саме в той момент, коли футбол змінився назавжди – у вересні 2008 року Сіті придбала Abu Dhabi United Group (ADUG).

На той момент Астон Вілла була командою, яка кидала виклик усталеному порядку у вищому дивізіоні. У сезоні-2007/08 вона посіла шосте місце. У першому турі наступного сезону, лише за кілька тижнів до зміни власника, Вілла розгромила Сіті з рахунком 4:2 на «Вілла Парк». Агбонлахор оформив хет-трик. За підсумками сезону Вілла знову стала шостою.

Але влітку 2009 року – у перше повноцінне трансферне літо з грошима з Абу-Дабі – Сіті придбав у Вілли Гарета Баррі за £12 млн, через рік після того, як Баррі був близький до переходу в Ліверпуль.

Це був знаковий момент: досвідчений гравець збірної Англії приєднався до Сіті, який стрімко рухався вгору. Звісно, півзахисник був не єдиним новачком. У сезоні-2009/10 Сіті посів п’яте місце – на одну позицію вище за Віллу. А потім усе повторилося.

«Знаєте, що вони зробили у 2010 році? – спитав Агбонлахор. – Вони забрали нашого найкращого гравця, Джеймса Мілнера».

Мілнер перейшов за £16 млн, а в протилежному напрямку в рамках угоди вирушив Стівен Айрленд. О’Ніл залишив Віллу незадовго до початку сезону-2010/11. Баррі та Мілнер виграли з Сіті Кубок Англії у 2011 році, а команда завершила чемпіонат третьою. Вілла стала дев’ятою.

Вілла так і не змогла повністю оговтатися, провівши наступні кілька років у нижній половині таблиці. Влітку 2015-го Сіті знову забрав, за словами Агбонлахора, їхнього «найкращого гравця» – цього разу Фабіана Делфа. У сезоні-2015/16 Вілла фінішувала останньою і на три роки опустилася до другого за силою дивізіону – Чемпіоншипу.

Агбонлахор переконано розповідав про те, що відчував як гравець Вілли, спостерігаючи, як Сіті забирає його найкращих партнерів по команді.

«Тож як уболівальник Вілли – і як гравець Вілли – у ту епоху я бачив, як купка шахраїв забирає наших найкращих гравців, – сказав він. – Ми приїжджали на “Етіхад” і отримували прочухани від Яя Туре, Серхіо Агуеро та Давіда Сільви. Але звідки вони взяли гроші, щоб купувати цих гравців? На це дивиться кожна команда».

Дехто скаже, що трансферний ринок – це просто частина футбольного життя, а багатші команди завжди купували кращих гравців у клубів із меншими фінансовими можливостями. Так футбол працював завжди.

Можна стверджувати, що Вілла цілком непогано заробила на цих трансферах і, якби краще реінвестувала гроші від продажу Баррі та Мілнера, могла б побудувати ще одну сильну команду. Однією з характерних історій Прем’єр-ліги останніх років стало те, що клуби, які вміють продавати своїх гравців командам вищого рівня та реінвестувати отримані кошти – як Брайтон і Брентфорд – досягли значного прогресу.

Але все ж не можна заперечувати вплив, який відходи Баррі та Мілнера мали на Віллу. І те, що Сіті підписав двох найкращих гравців Вілли два літа поспіль, одночасно випереджаючи бірмінгемський клуб у боротьбі за місце на вершині таблиці, не було випадковістю.

У перші роки після зміни власника Сіті грамотно націлювався на команди, які стояли на його шляху. Не стільки на Манчестер Юнайтед (якщо не враховувати Карлоса Тевеса) і Челсі, скільки на клуби, які тоді були його безпосереднішими конкурентами.

Як цитують колишнього виконавчого директора Сіті Гаррі Кука Джош Робінсон і Джон Клегг у своїй книзі The Club: «Ми знищили “Віллу”».

Вілла була не єдиним клубом, на який Сіті націлився в ті перші роки. Влітку 2009-го – коли Сіті підписував Баррі – клуб хотів придбав Джолеона Лескотта з Евертона за £22 млн. Команда Девіда Мойєса щойно двічі поспіль завершила сезон на п’ятому місці – тобто була ще ближчою до еліти, ніж Вілла, – і втрата Лескотта стала для неї серйозним ударом.

Він став важливою частиною команди, яка згодом піднялася на вершину англійського футболу. Евертону довелося перебудовуватися: у 2012 році клуб продав Сіті Джека Родвелла і лише у сезоні-2013/14 знову завершив чемпіонат у топ-5.

Мабуть, найяскравішим прикладом, однак, є Арсенал. На початку ери Абу-Дабі в Сіті лондонський клуб сам переживав перебудову, а витрати на «Емірейтс», відкритий у 2006 році, суттєво обмежували його можливості. Водночас команда Арсена Венгера мала чудових футболістів – саме той досвід на найвищому рівні, який був потрібен Сіті.

У 2009 році Ман Сіті почав із Еммануеля Адебайора та Коло Туре, а в сезоні-2010/11 посів третє місце, тоді як Арсенал став четвертим. Потім Сіті підписав лівого захисника Гаеля Кліші, а найболючішим для Арсеналу став перехід Саміра Насрі.

Того літа Сеск Фабрегас повернувся до рідної Барселони – його відхід завжди враховувався у планах Арсеналу. Але втратити ще й Насрі, та ще й віддати його Сіті, було боляче. Особливо з огляду на те, що Насрі вже у своєму першому сезоні в Манчестері виграв чемпіонат Англії. Тож, можливо, не дивно, що наступного року Робін ван Персі також захотів піти й зрештою опинився в Манчестер Юнайтед, де теж виграв чемпіонат.

Навіть після того, як Сіті виграв АПЛ в сезоні-2011/12, а потім повторив цей успіх у сезоні-2013/14, його трансфери продовжували дестабілізувати конкурентів. Дедалі більше ключових новачків команди приїздили з-за кордону – наприклад, Фернандіньйо із Шахтаря у 2013 році та Кевін Де Брюйне з Вольфсбурга у 2015-му. Але це вже окрема історія. Навіть у межах Прем’єр-ліги трансфери Сіті збивали інші команди з курсу.

Перехід Рахіма Стерлінга з Ліверпуля до Сіті був головною трансферною темою літа 2015 року – як і значною мірою попереднього сезону. Через два роки Сіті знову провів масштабну перебудову влітку. Цього разу клуб не просто прагнув забрати гравців, щоб послабити конкурентів, а й хотів дати головному тренеру Пепу Гвардіолі всі необхідні інструменти для домінування в англійському футболі.

Гвардіолі була потрібна швидкість на позиціях крайніх захисників, щоб забезпечити команді справжню ширину атаки. Вони звернули увагу на Кайла Уокера з ттх, який шукав можливість залишити північний Лондон. Сіті підписав його більш ніж за £50 млн – один із найбільших трансферів захисника в історії англійського футболу.

Уокер став першим гравцем команди Почеттіно, який пішов із ттх. І хоча решта його партнерів залишилися в клубі, атмосфера там непомітно змінилася: вони раптом усвідомили, які гроші – і які трофеї – можуть отримати, якщо теж підуть.

У купівлі футболістів немає нічого незаконного чи аморального (звідки саме взялися гроші – це, очевидно, вже зовсім інше питання). Але коли Агбонлахор говорить про те, наскільки мільйони Сіті дестабілізували Віллу – і багатьох інших його конкурентів, – можна зрозуміти, наскільки глибоким є їхнє розчарування.