Статистика telegram channel - @zmova22

Головна помилка, яку допускають усі соціал-дарвіністи, полягає в уяві про еволюцію, як про смертельний грець більш прогресивних форм з менш прогресивними. Таке уявлення переноситься буквально на соціум, в дусі сталінського «загострення класової боротьби в міру будівництва соціалізму». Такі самі уявлення про соціальну еволюцію містяться у творах дуже широкого спектру авторів від Ніцше й нашого Донцова до нашого ж таки Троцького.Насправді ж так уважати помилково: носії якихось більш ефективних спадкових ознак не мають потреби вступати у фізичний бій з іншими представниками свого виду. Вони їх винищують, банально віднімаючи у них кормову ділянку. Класичний приклад, як це відбувається, ми можемо побачити на прикладі «обгороджування» у Англії, коли капіталістичне виробництво витіснило феодально-общинне, залишивши його без ресурсів для розвитку. Із цього ми можемо зробити висновок, що якщо хтось і намагається вдаватися до насилля проти політичних опонентів, то це в першу чергу ті, хто бачить, як скорочується їх кормова ділянка. Колись це були луддити, які громили верстати, зараз їх місце зайняли європейські соціал-демократи, що на тлі кризи лівих ідей вдаються до репресій проти опонентів Ле Пен, альтернативи для Німеччини, тих самих британських бабусь-пролайферів, що про них говорив у Мінхені Джей Ді Венс. Але, звичайно, всі ці спроби приречені, оскільки протиріччя закладені більш глибоко.Ну ось так десь убачаю я поточну ситуацію.

По суті це той самий конфлікт між бажанням «казаться» і небажанням «бить», відомийу ще по Катерині ІІ з її бажанням виглядати лібертенкою-вольтер’янкою, але при цьому бути садисткою-кріпосницею, загарбником Речі Росполитої та руйнаторкою Запорізької Січі.Так само я вже згадував колись за ситуацію в Південній Кореї, де понад 90% жителів за опитуваннями хотіли б об’єднання країни, але ніхто не готовий заплатити за це навіть місячної зарплати.І коли ми оцінюємо заяви наших рішучих західних партнерів про готовність стояти із Україною до кінця, тре виходити не із риторики байденівського «стільки, скільки потрібно», чи макронівського «Путін – потвора», а лише із їх матеріальної офіри на український резистанс. Звичайно, така зміна критеріїв у оцінці союзника не добавить нам оптимізму, але хоч зараз тре навчитися бачити світ реальним, а не уявним, бо ж саме практика – критерій істини.І, щоб двічі не писати, рекомендую прочитати, як має виглядіти еталонний північнокорейський військовополонений.А це моє вчорашнє інтерв'ю українському радіо з північнокорейської тематики, кому цікаво.

Я розкажу вам зараз отаку бувальщину.На зорі 90-х років наша організація мала необачність пустити до себе в офіс добродіїв з УНСО під приводом проведення в нас «суботніх клубів патріотичної пісні». У підсумку, як в одній новелі Кортасара, ми дуже скоро стали в нашому ж офісі чужими. І один раз мене брутально не пускав всередину молодик, мотивуючи це тим, що, мовляв відбувається ТАЄМНА НАРАДА – за участю Корчинського з Артеменком і ще там був такий бородань Федорук, що поринув в безвість разом з дев’яностими. Я все ж таки попросився на хвилинку забігти забрати теку з якимись паперами, і із здивуванням бачу колегу з нашої фірми, який спокійнісінько сидить у кутку.-А як це тебе пустили на таємне засідання?, - цікавлюся я у нього.-Та дуже просто, - відповідає він, - я лише ЗАПИСАВСЯ НА ЦІ СЕКРЕТНІ ЗБОРИ СПОСТЕРІГАЧЕМ.Ну однім словом, ви тепер знаєте що я мені пригадалось, коли геть усі українські медіа в подробицях заговорили про найменші деталі закритої-перезакритої зустрічі Єрмака із студентами, проведеної в суворому режимі «офф зи рекордз» та з дотриманням принципу конфіденційності Chatham House Rule.

Звертаю увагу: попри те, що срач на тему «Трамп зливає Україну» поширений в мережі значно сильніше за нещодавній шухер, пов’язаний із НАБУ і САП, чомусь небайдужа проактивна молодь цурається на цей раз брати до рук картонки з брудними російськими матюками. Не я один помічаю це. «Коли вже вийде молодь з картонками на акцію підтримки незалежності України. З вимогою: Зеленський не обмінюй наші території на російські. Невиддамо наші землі ворогу. Путін Хуйло. Трамп Мудак. Нахуй нам така урізана Україна. Коли вже картонна влада скаже своє слово, щоб Зеленський розумів, що йому робити. Підписувати чи ні», - пише ще один колега.Це не тільки свідчить про штучність всіх недавніх картонових протестів, але й підтверджує мою основну тезу: Хуйовий Майдан був в першу чергу акцією капітулянтів в умовах, коли прямо закликати до здачі України було трохи ризиковано.Гадаю, що й багатьох нинішніх борців з «людоловами із ТЦК» ми незабаром побачимо в партійних списках. Тим більше, що припиненя вогню тягне за собою і не продовження режиму воєнного стану (який у нас до 5 листопада), а там за півроку мають бути і вибори (а також демобілізація, до слова). Причому брати на знамена гасла боротьби із ТЦК зможе дуже широкий політичний спектр - від партії Разумкова до того проекту, що наразі готується під Друзенка. Але не здивуюсь, якщо про «звірства ТЦК» заговорять і у Притули, я вже мовчу за самодемобілізованого Гнєзділова.

Всі так заговорили про "здачу Трампом інтересів України", немов би сумніваються в рішучості наших європейських партнерів захищати їх до останнього подиху. Ради чого, питається, у Василькові перейменовували набережну на честь Бориса Джонсона (до речі, де він)?Фактично ж історія знає багато випадків, коли військова поразка стає стимулом для розвитку. В Російській Імперії це, звичайно, "великі реформи" Олександра ІІ, що стали наслідком поразки в Кримській війні. Можна згадати, що Ататюрк фактично врятував Туреччину від зникнення, а Пашинян пропонує вірменам перспективу потужної держави у обмін на тугу за Карабахом.Полководець Кім Чен Ір це називав "науковою методою перетворення несприятливої ситуації на сприятливу". До слова, Товариство «Україна-КНДР» залишилось чи не останньою структурою в державі, у громадській раді якої немає жодного представника «Демократичної Сокири». Тут дуже важливо кинути інфантилізм і прямо посилати європейських порадників куди подалі. Як і законспірованих булгаклфілів, що без сумніву попіднімають голови.Теоретично інстинкт самозбереження мав би підказати чинній владі цей шлях, хоча я остаточно не певен, що він у неї є.

Ідея замінити всю логістику в Нацгвардії на бойових офіцерів завершиться так само, як перед цим завершилась ідея замінити всіх воєнкомів на бойових офіцерів: вони або самі стануть гіперкорумпованими, оскільки не мають тих запобіжників від надмірних крадіжок, які були у їх більш професійних попередників, або почне ще більше красти їх оточення – бо ті воєнкоми, які чесні, разом з тим є не достатньо професійними, аби розуміти механізми лазівок для. Однак, це якщо ми припустимо, що в Нацгвардії дійсно крали. Але ж я зовсім не певен у цьому (і не тільки я)! Хоча б тому, що я добре пам’ятаю, чому мене навчив скандаль з «яйцями по 17 гривень»: в системі державних закупівель неможливий жоден сценарій, який у ЗМІ не можна було б представити, як корупційний.Проблема в тому, що формування громадської думки щодо корумпованості тих чи інших інституцій залежить виключно від політичних вподобань. Опонент влади швидше повірить у 190-мільйонний хабар Олександра Півненка, а її симпатик, навпаки, прийме версію про проросійську діяльність НАБУшника Магомедрасулова. Тобто фактично йде не спроба дослідити ситуацію, що склалася. Вся ця дискусія про хабарі – не більше ніж спроба відстояти свою ідентичність у суспільстві, що традиційно розкололося по лінії свій/чужий на партію свідків хабарів та партію їх заперечників. Наявність чи відсутність хабарів при цьому не грає ніякої ролі!

Фактично сектор Газа – це не тільки територія наживи для глобальної лівої та особистого піару для Грети Тунберг. Палестину використовує й (вочевидь хворий) Рамзан Кадиров для світової легітимізації транзиту влади до свого сина Адама. Там у нього є і більш старший син, але, якщо вірить незалежним чеченським паблікам, він геть наркоман і, очевидно, не більш придатний до управління регіоном, ніж цар Федор Іванович. Але зараз не про це.Фактично на наших очах міняється третє покоління династії Кадирових: ми бачили рішучого і розумного партизана-перебіжчика Ахмата, бандюка Рамзана і плейбоя Адама. Попри те, що на нього навішали купу орденів і поставили на відповідальні пости, чомусь я не певен, що він зможе утримати управління Чечнею тим більше в умовах турбулентності, які чекають усю Росію в цілому. Однак я хотів би також спробувати роздивитися чеченські процеси із точки зору «Муккадами» Ібн Хальдуна. Як і писав арабський автор, на наших очах відбулися народження і смерть ассабійї: нинішній режим сформував харизматичний Ахмат, потім Рамзан переформатував його на зразок кримінального угрупування із власним кланом на чолі, а представник третього покоління його швидше за все погубить. Правда, Ібн Хальдун вважав, що на такий процес потрібно 120 років, аби змінилися не три правителя, а три покоління династії, на правління кожного з яких він відводив біблійні 40 років. Але, можливо, те, що працювало в арабському світі 14-го століття не працює у сучасній Чечні. А от у Північній Кореї поняття «покоління» розтягнулося вже на 80 років і ми не бачимо ознак переходу до другої фази. Хоч попервах Чен Ин чимось нагадував Адама Рамзановича, але на практиці виявився більш умілим управлінцем-державником.Цей пост з проханням не ображатися я адресую моїм друзям-адептам Липинського, ностальгентам з Василем Вишиваним чи іншим прихильникам освіченої монархії для України. Погані правнуки і є тою проблемою, з якою зустрічається будь-яка дідична монархія у ході свого вигоряння. І це тим більш властиво до країни, в якій фатально діти всіх героїв є унікальними деградантами – від Юрасів Хмельницького і Коцюбинського до Євгена Антоненка-Давидовича та Тараса Чорновола. Про те, чим звершилися спроби заснувати політичні династії у Олександра Омельченка та Петра Порошенка узагалі неможливо читати, як і історію України, без брому. Історію політичних династій Костусєва та Вітренко, як і історію Куби, неможливо читати без рому.

Я вже писав десь що більшість науково-популярної літератури не несе корисної інформації для читача. Натомість її автори продають відчуття розумності. Прочитав – і відчув себе експертом в усьому, ось у чому їх посил. Характерний приклад: абсолютно клюквєнний фільм Манського, після перегляду якого тисячі снобів відчули (помилково) себе експертами з КНДР.Примусити когось відчувати себе розумнішим за всіх інших – невід’ємна частина індоктринації, особливо яскраво вона впроваджувалась під час ковідної істерії під гаслом «доказової медицини». І десятки тисяч придурків під впливом лікаря Комаровського та Уляни Супрун відчули себе владою, насолоджуючись тим, наскільки вони розумніше, освідченіше та моральніше за те бидло, яке вимагало якихось реальних підтверджень тієї словесної патоки, яка лилася із усіх ЗМІ та цензурованих соцмереж. Їм пояснили, що слово «вакцина» є науковим (хоча «РНК-вакцина» не є тотожнім «вакцині», а швидше відноситься до генної інженерії), тому кожен інтелектуал (цим хунвейбінам пояснили, що вони тепер інтелектуали) має бути за вакцину, мовчки робити бестери і хейтити «антиваксерів», серед яких були люди розумово на порядок вищі за них.До речі, як у Америці йде розслідування ковідки, можна прочитати тут.

Я вже писав отут, наскільки безглуздо виставляти фото Афганістану чи Ірану 60-х років з жінками без бурок та нікабів як ознаку більшої прогресивності режимів, що існували у країнах на той час. Це точно не пояснює, чому населення з такою радістю ті режими скинули, повернувшись до більш архаїчних форм державного устрою. Ба більше: у купі середньоазіатських деспотій поява зараз у бурці трактується як ознака бунтарських настроїв – і я певен, що місцеві узурпатори якщо і будуть скинуті, то під самими радикальними ісламістськими гаслами.Інша причина впадання народу в архаїку – спроби силоміць навернути його до цивілізованості (хто любить Салтикова-Щедріна, згадає його «війни за просвєщєніє»). Таким чином спроби цивілізувати Ірак, Лівію і той самий багатостраждальний Афганістан призвели до відкочування цих країн до більш примітивного суспільного устрою. Суспільство взагалі дуже часто відповідає архаїзацією на зовнішню інвазію, подібно до того, як організм бореться із вторгненням вірусів підвищенням температури. Можливо, це тому, що шахіди на віслюках більш готові ризикувати життям за немотивованих найманців? Подібних випадків є дуже багато, можна, наприклад, подивитися кадри боїв йєменців із саудитами, де буквально що піратські ватаги знищують колони модерної бронетехніки. Ймовірно, що так само виглядала і війна за незалежність Алжиру.І тільки наша війна чомусь призводить до того, що архаїзується не стільки жертва агресії, а сам нападник. Гадаю, суспільствознавців майбутнього має зацікавити цей момент.

Мав-от нагоду узяти участь у певних академічних студіях над москалями, і от подумалось таке: ніщо так не мобілізує російські еліти, як страх перед військовим переворотом. Навіть не чіпаючи часів Івана Грозного можна побачить, що корніловський виступ з досить розумними вимогами встановлення порядку під час війни, настільки перелякав Тимчасовий уряд, що Керенський побіг звільняти з тюрми Троцького і ставити його на керівника Петросовєта, аби лише не ділитися владою з військовими. Таке саме ми бачили під час зриву Пригожина, коли і путінський режим і хороші руські миттєво об’єдналися проти бунтівника – та так сильно, як ніколи не об’єднувалися навіть в українському питання. Що іще раз підтверджує тезу: в Росії за десять років міняється все, а за десять років – нічого.І саме через те КГБшні еліти, що правлять нині у сусідній країні, бояться військових більше, ніж Трампа з Зеленським, вони роблять усе для знищення потенційної військової фронди: пів керівництва міноборони попереднього скликання в тюрмі разом із популярними генералами, а «армагеддон» Суровікін узагалі десь зник на африканському континенті. Фактично що командування війною знаходиться під наглядом спецслужб, що явно не сприяє успіху літнього наступу. Кажуть, що схожа ситуація в Ірані, де армійськими генералами (з відомим результатом) командують вартові Ісламської революції. Ймовірно, й посилені обстріли українських міст – це якась непряма ознака того, що літня кампанія поки що йде не дуже за планом. Стрєлков он взагалі занив за якісь контрудари протівніка. Наскільки це все відрізняється від України, де військовий переворот узагалі не розглядається, як сценарій. Хоча Залужного й відправлено поближче до Тауеру, але не як потенційного Франко чи Піночета, а лише як небажаного конкурента на демократичних конкурентних виборах. І взагалі, армія де Меловін командує Буткевичем, за своїми духовно-креативними показниками уже морально перемогла.