Я не хотів би, аби в достойних читачів "Шарварку" виникла підозра, ніби я просто займаюсь альтернативним новинарством: вихоплюю з інформаційного потоку новини і трактую їх максимально всупереч мейнстріму. Тому сьогодні поговоримо трохи за критерії істини. В своїй безсмертій класичній праці я розповідаю, у чому смисл вивчення Північної Кореї: з часом орієнтири розмиваються, і вже не Пінічна Корея сприймається пародією на весь інший світ, а весь інший світ виглядає, як пародія на Північну Корею. Це все я виклав у теорії ґлузування: якщо ти смієшся з когось, то подумай, чи не сміється в цей час хтось із тебе - і моделюй ситуації, які б могли йому дати підставу чинити так. Читання ж жуналу "Корея" створює іще один цікавий феномен, який один колега назвав так: всі люди читають газети, щоб дізнатися звідти новини, а чучхейці - аби знайти маразми. З часом це знищує головний фактор зашореності - довіру до друкованих видань, що й дозволяє робити нестандартні висновки. Згодом я дізнався, що це називається скептицизмом, як інструментом пізнання, і що про це писав Френсіс Бекон - але я через читання "Кореї" осягнув цю практику інтуїтивно.Ну і, звичайно, золоте правило шукати істину на маргінесах. Кажучи словами Марка Твена, якщо ви помітили, що ваші погляди збігаються з поглядами більшості, негайно міняйте свої погляди.Просто це кілька базових емпіричних правил, які я використовую для тестування інформації за істиність. Я не гарантую, що вони правильні, просто кажу, що ними послуговуюсь.