Вчора мені виповнилось 41 рік.
Особливість цього віку, що ти бачиш наскільки по різному склалося життя людей в 41.

Одні живуть найкраще життя, а інші самі копають поминальну яму.

В молодості (20ті і 30ті) мені бракувало досвіду, помилок і знань, але це компенсувалось великою кількість життєвої енергії.

В 40 енергії вже менший відновлення йде гірше, спати хочеться довше, навантаження переносяться не так легко тому має бути досвід.

Проте в цьому віці ще абсолютно можливо мати великий рівень енергії. але іі потрібно заслужити правильними діями.

41 на мою думку це золотий вік. В тебе вже є досвід, за плечима купа помилок і ще досить багато енергії.

Я зрозумів, що найбільше енергії дає кохана дружина, діти, улюблена справа та щоденна фізична активність.

Одне із ключових рішень які я прийняв це не зупинятись в розвитку.

Потрібно запускати новіпроєкт, вивчати нову мову (італійську) та продовжуємо знайомитись з новими цікавими людьми.

Якщо не закриватись в своєму коконі, не соромитись, не ображатись, відпустити очікування то навколо є величезна кількість класних людей і крутих можливостей.

Секрет це бути в правильному стані та банальне позитивне мислення. Дослідження показують, що оптимісти частіше помиляються ніж песимісти, але живуть довше, щасливіші та успішніші. Тому я вирішив бути оптимістом.

Незважаючи на війну ми відкинули ідею "залізти в поминальну яму і перестати жити" а на зло ху"лу ходимо на вечірки, клуби, конференції. При чому саме зараз в нашому життя найкращі вечірки.

Я прихильник ідеї жити в прекрасному стані незважаючи ні на що. Біль частина життя, але страждання це вибір. Страждати легко, бути щасливим важко. Бо знову таки практика та свідомий вибір щодня.

Багато хто нещасливий в еміграції. Я також був спочатку.
Тепер я зрозумів секрет. Секрет це мати образ мислення голодного новачка. Для мене кожен італієць це вчитель. Це носій культури і мови яку я хочу глибоко зрозуміти. І вони дуже добре це відчувають.

Друге це вдячність. Вдячність це не риса характеру а практика. Така само як наприклад практика бігу чи плавання. Це важливо.

Європейці постійно кажуть, що українці мало посміхаються і рідко кажуть дякую та будь-ласка. Нажаль це дійсно так. Я вважаю це великою національною трагедією. Бо країну сприймають саме через звички та культуру звичайних людей.

Скажу ще одну річ.
Все найкраще в моєму житті прийшло завдяки іншим людям - любов, знання, навички. Всі помилки які я робив це моі помилки за які сам несу відповідальність.