Ми вже самотні. Просто ще не всі це помітили. Прочитав у WSJ історію чувака, який почав більше спілкуватися з AI-чатботом, ніж зі своєю дружиною. Не тому, що чатбот кращий. А тому, що він завжди доступний. Не осуджує. Не втомлюється від твоїх питань. Не каже "я зайнята". І от тут починається жесть. Ми створили технологію, яка заповнює порожнечу. Але ця порожнеча була не від відсутності інструментів для спілкування. Вона була від того, що ми розучилися спілкуватися по-справжньому. Чатбот не перебиває. Не має поганого дня. Не йде спати о 23:00, коли тобі саме захотілося поговорити про сенс життя. Він ідеальний співрозмовник. І саме тому він небезпечний. Бо справжні стосунки — це тертя. Це конфлікти. Це "я зараз не можу, давай пізніше". Це дружина, яка каже "знову ти зі своїми стартапами". Це друг, який говорить "блін, ти заїбав з цією темою". AI цього не дасть. Ніколи. Він дасть ілюзію зв'язку. Без самого зв'язку. Я не проти AI. Я будую на ньому бізнес. Але я бачу, як люди починають підміняти живі стосунки на зручні. Бо живе — складно. А AI — легко. Питання не в технології. Питання в тому, навіщо нам стало потрібно щось, що замінює людей. Може, проблема не в AI. Може, проблема в тому, що ми вже давно перестали бути доступними один для одного? Як ти на це дивишся? Ти вже помічав, що спілкуєшся з ChatGPT більше, ніж з реальними людьми?