Вчора #дочитала і "Некровета". Про нього напишу, бо невідомо, коли і чи дійду до другої частини, а про Гуситську трилогію вже по завершенні.Недавно хтось із тих, на кого я підписана, теж його читала (якщо ви на мене теж підписані, помахайте!) і писала, що на перших 100 сторінках нічого не відбувається. Насправді там практично сразу відбувається таке, що я, як людина після двох операцій на очах, якій ледь врятували зір (і то, чесно кажучи не до кінця), досі вібрую від того, як спокійно там усі до цього поставилися. Також там відбувається те, без чого не буває ветеринарної практики, — тваринки страждають і іноді помирають. Це було попередження про тригери, бо книжку рекомендують як козі фентезі, і я очікувала чогось на кшталт Герріота, тільки створіння великі й мали — це які-небудь дракончики й єдинорожки. Почасти так і є, але сумного там вистачає.Власне книжка, дійсно, все одно цілком собі козі: дружать, рятують, лікують. У цьому жанрі дуже важливо, щоб в автора/ки був хороший стиль і почуття гумору, як на мене. Це тут, безумовно, є, — див. цитату, яку я вчора наводила. Переклад Марії Шагурі чудовий — взагалі я бачу, що хороших перекладачів з польської в нас більше, ніж я думала. Відірватися я не змогла, доки не прочитала за вечір всі 270+ сторінок. Словом, рекомендую всім, хто не суперчутливий до теми хвороб тварин (наприклад, не лікував чи, не дай бог, втратив котика або собаку недавно. Рік тому, коли Сирена тільки пішла, я б не змогла читати).