Зейгарнік Ефект

📢 Запрошуємо на презентацію кураторського проєкту «Всередині мене чорна хата», кураторкою якого є Марина Гуц. Проєкт об’єднав 11 українських художниць, чиї мистецькі практики по-різному осмислюють досвід повномасштабної війни, втрати, пам’яті, дому та трансформації особистої ідентичності.👥 Учасницями проєкту стали: Ксенія Білик, Анна Бурячкова, Василина Врублевська, Анна Звягінцева, Аліна Земанова, Ольга Кузюра, Євгенія Лаптій, Павла Нікітіна, Марія Прошковська, Марія Стоянова та Ольга Штейн.🗓 Коли: 26 серпня, 18:00📍 Де: Kooperativ (вул. Січових Стрільців, 23A, Київ)🎟 Вхід вільний.ℹ️ Проєкт складається із серії відеоінтервʼю, а назва походить із поезії художниці Влади Ралко зі збірки «Рот і Хрест» (2020). Написані ще до початку повномасштабного російського вторгнення, ці рядки сьогодні звучать майже пророче, відкриваючи простір для розмови про війну як про глибокий внутрішній досвід, що змінює людину, її тіло, пам’ять і спосіб взаємодії зі світом.👉 Серія інтерв’ю досліджує теми, які часто залишаються поза межами публічної дискусії, але визначають сучасний досвід українських жінок: самотність і покинутість, міграцію та втрату дому, деколонізацію, волонтерство, материнство, тілесність, пам’ять під час війни. Кожна розмова розкриває окремий вимір цих тем через особисті історії художниць і їхню мистецьку практику.📹 Ці відео — простір для рефлексії, де мистецтво стає мовою осмислення реальності, а особистий досвід — способом говорити про колективну травму, пам’ять і майбутнє.🤝 Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду в межах конкурсної програми «Стипендія».💼 Партнер проєкту – рекламно-комунікаційний холдинг Havas Village.🏤 Інституційний партнер – офісний простір для креативного бізнесу Kooperativ.

Моя онлайн-лекція у відкритому доступі:Павло Сениця. Інша сторона українського музичного модернізму 📺дивитись❓як модерністська музика розширяла уявлення про те, що дозволено в музиці, що може бути втілено в ній;❓як і чому сталіністський музичний канон кастрував мапу музичного модернізму, і, на жаль, українського не в останню чергу;❓як музика Павла Сениці реалізує модерністський вектор.А виявляється, що Сениця реалізує👉 емансипацію неприпустимих в романтизмі емоцій;👉відстороненість, прото-лаунж, прото-ембіент; 👉деконструкцію, розриви логіки;👉сюрреалістичну розщепленість світу.Порівнюю Сеницю з Шенбергом, Саті, Айвзом, Яначеком і Нільсеном.В описі до відео посилання на майже всю викладену музику Сениці в Ютуб.Лекція замовлена і організована фестивалем Bouquet Kyiv Stage і Домом Майстер Клас. Ці організатори з 2023 року підтримують дослідницькі і кураторські зусилля Тимоша Мельника та його колег з відкриття, виконання і пропагування музики невідомих, забутих і недодосліджених українських модерністів. Радий долучатися до цієї важливої справи!

Київ: запрошую на кураторську програму піаніста і дослідника Тимоша Мельника на фестивалі Bouquet Kyiv Stage. Це музика українських композиторів-модерністів (першої половини XX сторіччя), або маловідома, або забута, або взагалі не опублікована.❗️UPD: на жаль, концерт Petrichor Ensemblе, що мав бути 13 серпня, в четвер, о 19:00, в Хлібні, відміняється і переноситься через хворобу одного з виконавців.✅ Але в силі те, що цього дня на Ютуб-каналі та Facebook-сторінці фестивалю буде опублікована моя (Олексія Шмурака) лекція про музику Павла Сениці.15го серпня, субота, 15:00, Сцена Національний президентський оркестр; Максим Гусак, диригентзіграють твори Костянтина Шиповича і Бориса Яновського.16го серпня, неділя, 19:00, ХлібняСам Тиміш зіграє фортепіанну програму: Леоніда Лісовського, Павла Сеницю, Костянтина Шиповича, Федора Якименка, Оттомара Берндта, Бориса Яновського, Всеволода Задерацького, Романа Сімовича, Юлія Мейтуса і Володимира Грудинаумови входу на фестиваль —👉 вхідний квиток (денний); їх можна придбати на сайті Софії Київської 👈

Більше півтора року, через стіну від головної сцени нашого центру, тривало будівницто ще однієї важливої для нього кімнати. 7 та 8 серпня тестове відкриття нового простору – AUDYTORIYA, місця для незалежного авторського та документального кіно, вистав сучасних театрів, концертів слухацької музики та літературних зустрічей. У п’ятницю AUDYTORIYA вперше наповниться звуком. Відкриє простір лайв Nina Eba – української композиторки та саунд-артистки, яка працює з електронікою, польовими записами й голосом, створюючи кінематографічні звукові ландшафти. Після завершення лайву, вечір продовжить вінілова селекція Діми Irzhik на Мейн стейджі.Наступного дня, 8 серпня, простір вперше запрацює як кінозал. Ми покажемо фільм «Rave On» – німецьку імпресивну музичну драму. Щоб передати справжню атмосферу клубної ночі, режисери вперше отримали дозвіл на зйомку в знаковому берлінському клубі RSO.Berlin і фільмували на реальних вечірках. Після показу, залишаємось разом та продовжуємо вечір під сет Діми Rudis.Квитки на лайв Nina EbaКвитки на фільм “Rave on”Вхід на сети Irzhik і Rudis - вільнийТаймап двох днів – на слайді в пості. Побачимось на Іванівській 1.

Персональна виставка Каріни Синиці «Антологія» у новому просторі The Naked Room на Золотоворітській, 2а. 14 серпня о 18:00В експозиції будуть живописні та графічні роботи художниці, створені у 2024–2025 роках. У них Каріна звертається до ландшафту — міського або природного — та до архітектури, використовуючи їх як умовну сцену для розповіді про зміни місцевості під час війни, досвід переселення чи історії стосунків між людьми і простором навколо них.Виставка присвячена міському середовищу, змальованому здебільшого у Харкові, Дніпрі та Києві. У своїх роботах Синиця прагне зафіксувати крихкість, яка межує зі стабільністю та силою, у зображених спорудах, проростанні рослин, а також у поєднанні безплідності землі з, навпаки, її плідністю.Окрему роботу художниця створила в галереї.Пригощатимуть нові партнери — бар-книгарня «Книжки і пляшки », які відкривають корнер у The Naked Room. За пультом — музичний куратор і співзасновник архівного лейблу «Шукай / Shukai» Дмитро Пруткін.Дизайн: 3Z Studio

Розмова Сергія Жадана з Адамом МіхнікомМи маємо сильну демократичну традицію, яка є проєвропейською та проукраїнською. Але також ми маємо, і це часто меншість, своїх фашистів. Кожен народ має своїх фашистів. Біда полягає у тому, що у Польщі вони входять до мейнстриму.-До 1989 у Польщі панувало невігластво щодо української культури, лише після вони дізнались про увесь цей великий світ, про вірші Стуса, книжки Андруховича, Сверстюка та багатьох інших. Ми лише тепер відкриваємо як можна подивитися на Польщу, вдягнувши українські окуляри та українськи черевики. І це нас збагачує.-У Польщі чимало антиукраїнського синдрому, але поляки передусім русофоби. Тому зараз у Польщі ніхто відкрито не наважиться бути пропутінським. Формою пропутинізму є антиукраїнство. -Але якщо ми повіримо, що поляки саме такі, ми програємо. Поляки не українофоби, не антисеміти від народження, хоча є і ті, й інші.-Не існують одні (узагальнені) поляки. Я навіть не наважусь сказати, що існують одні (узагальнені) українці.-Жадан: Не слід ототожнювати себе з усім народом і говорити від імені всього народа — це ризикована та невдячна справа.-Для поляка є досить неймовірним, що Україна так дає Росії по дупі. Ніхто у світі не вірив, що через цю війну Україна стане однією з найважливіших країні у світі. Війна показала, що Україна субʼєкт, важливий субʼєкт. Це розуміють польські політики. Але польська правиця не може цього прийняти до відома.-Як громадянин країни, президентом якої є Навроцький, я не можу давати поради українцям. А от польській правиці маю право: припиніть дуріти. Ми могли б побудувати щось типу східного Бенелюксу.-Не можна зараз вимагати від країни, що воює, вибачатись за трагедію 100-річноі давнини, коли не було української держави, а учасниками були громадяни Другої Речі Посполитої польської та української національностей. Розгойдувати цей емоційний конфлікт — самогубний процес, і не вперше в польській історії еліти йшли цим шляхом. Сподіваюсь, востаннє.-Якщо існують польсько-німецькі стосунки, то я можу собі уявити і польсько-українські.-Немає хибних народів, є народи, які пішли хибним шляхом. Росії програні війни завжди допомагали.

Локус відкрив опенкол на школу-резиденцію "Своє суспільство під час війни"#постзпредложкиУ розмовах про суспільство під час війни ми часто використовуємо усталений понятійний репертуар: «резильєнтність», «травма», «солідарність», «спротив», «деколонізація», «колективна відповідальність». Внаслідок постійного вжитку у публічному дискурсі, медіа, академічному середовищі пояснювальна здатність цих понять знижується: вони відтворюються автоматично, і дедалі менше відповідають об’ємному досвіду, який покликані описувати.Ми виходимо з припущення: ті, хто живе всередині історичної події не є надто заангажованими, щоб її досліджувати. Щоб пережите стало розумінням, потрібні інструменти мислення, а також час, середовище, співрозмовники, разом з якими ці інструменти можна опанувати.Це п'ять днів спільної та зосередженої роботи на перетині соціальних, гуманітарних наук та мистецтва. Дедлайн реєстрації – 29 липня. Результати будуть оголошені 31 липня. Деталі та реєстрація – https://forms.gle/vuV9BPWcSFuRbqCB8

Зі здивуванням натрапив на дуже адекватну та тверезу українську реакцію на конфлікт з правими поляками, та ще й від Вʼятровича. У відео Волинська трагедія. Повний розбір:🍛Історія не чорно-біла.🍛Однозначні люди не роблять історію, вони сидять вдома і не беруть на себе відповідальність.🍛Для частини поляків (невеликої, але гучної) те, що ми називаємо Волинською трагедією, було частиною громадянської війни. Війни, що відбувалась між громадянами Польщі у міжнародно визнаних кордонах 1939 року.🍛Частина поляків (невелика, але гучна), а саме нащадки «східних кресів», тобто тих, хто жив на територіях теперішньої України та Білорусі, мають сильний ресентимент та фаномні болі до втрачених земель. А також мають багато сімейних історій жертв Волинської трагедії. Вони є одною з головних електоральних груп правих популістів, які зазвичай і влаштовують популістський двіж.🍛Поляки не вважають, що винні селяни (тобто українці), а суто УПА. Натомість у реальності всі доклалися, включно із кримінальними бандами, які і вбивали більше поляків, але тому, що це були багаті з колоністів, чи просто привілейовані верстви. 🍛Польська Армія Крайова співпрацювала з СРСР як союзником по антигітлероівській коаліції до того, як дізнались про Катинь. Потім врешті мала спільні операції з УПА.🍛У 1919 році поляки мали велику підтримку, бо після повстань 19 століття мали сильну політичну еміграцію, що лобіювала польські інтереси в Європі. Українська еміграція натомість була трудова, політична зʼявилась вже у 1920х.🍛Польська пацифікація, як і будь-які репресії, призводила до зворотніх ефектів. Хоч селяни не дуже думали про українську ідентичність, і навіть назва не була надто поширена, вони згадували, що коли тебе бʼють кийком по дупі за те що ти українець, то ти розумієш, ти є українцем.🍛Бандера і Шухевич, що вчились у польських школах та слухали історіі про терористичну діяльність Пілсудського та інших, що на той час стали урядовцями, надихались цими моделями (а так само ж і історіями більшовиків, що були також крайнім, терористичним крилом комуністичної партіі). —Також гарно на Історії без міфів зробили, запросили представника Польського Інституту, який теж спокійно пояснив Як у Польщі ставляться до історії України? // 10 запитань польському дипломату. Наприклад, що щорік польський президент та міністр оборони вкладає квіти на православному кладовищі українських воїнів.Натомість Яніна Соколова краще за будь-яких східних кресів та російську іпсо розганяє та клікбейтить, розкрутивши того ж Вʼятровича, який кілька днів до того спокійно все пояснював, на провокативну фразу про можливість погромів. Чого не зробиш заради переглядів та скандал оперейшнз якщо ти провокейшн квін.А найгірше, що ШІ на тому вчиться, російські боти крутяться, воду витрачають (сподіваюсь, хоч в рф), Господи прости.

«Справжня трансформація завжди болісна. Вона вимагає ціни — повного руйнування того, ким ви були раніше»На платформі «Третій Поверх» гарний лонгрід, діалог між представником сучасної соціології й критичної теорії Гартмутом Розою та його аспірантом, дослідником Максиміліаном Прібе. Розмова відбулась під час Summer School for Transformative Research.У книжці Артура Дроня мені сподобався один епізод. Артур розповідає про західного інтелектуала, який приїхав підтримати Україну, але не був в курсі нашого дискурсу, тому необережно та нетактовно висловлювався щодо російсько культури. Артур дуже щиро пише, що саме цей інтелектуал став для нього узагальненням західних інтелектуалів. Це дуже відверте пояснення логіки узагальнень українців щодо представників західних інтелектуальних традицій (які мають навіть такий відсутній у нас вид як праві інтелектуали), які дуже сильно відрізняються поглядами та позиціями, але дійсно схожі у нетактовному підході до нас, коли говорять про нас, за нас та без нас. Приблизно як ми самі говоримо про один одного та представників Заходу (забуваючи про Схід Європи).У цій розмові тактовність є, бо є діалог, резонанс:Коли ми сперечаємося, як тільки ми повністю згодні, це не резонанс. Це може бути приємно, але насправді це нудно (як розмови з Кебуладзе та Забужко, прим. Зейгарнік). Стає дуже цікаво, якщо у вас інша думка. І тоді я можу стати по-справжньому пристрасним, і ти теж можеш стати пристрасним. І ми можемо сперечатися, і я навіть можу сказати, що ні, ти помиляєшся, це неправильно. Але ми все ще в резонансі. Ми слухаємо і відповідаємо. І насправді, ви дійсно можете побачити трансформацію в нашому способі мислення, можливо, тому, що ми якось переходимо до нового розуміння. Принаймні, це була б надія.Але тоді також може бути момент, коли я не хочу слухати. Де я кажу, ти знаєш що, ти ідіот (більшість «дискусій» між українцями, прим. Зейгарнік). Я більше не хочу тебе чути. Просто йди геть, просто відвали чи щось подібне. І це момент, коли це перетворюється на відштовхування. І я завжди думав про війну як про відштовхування.Я маю на увазі, що ви повинні бути готові вбити іншого, і ви відчуваєте, що інший хоче вбити вас. Це не форма - я маю на увазі, резонанс вимагає, щоб ви дозволили доторкнутися до себе іншим; і ви, звичайно, не можете дозволити собі торкнутися бомби або гранати. ***У 2003 році есе "Le retour de l'acteur" Алена Турена було перекладено українською мовою. До того часу не було жодного слова українською мовою для актора.Тільки термін "діач (діяч)", який описував політичні кадри в радянській номенклатурі. Для того, щоб донести те, що хотів сказати Турен, перекладачі придумали нове слово: і це було "Dijevets (дієвець)", яке зараз відіграє важливу роль в активних мережах громадянського суспільства в Україні. Але виникає нове питання: чи справді перетворення завжди відбуваються акторами?

Кінофестивалі корисні не тільки тим, що дають можливість побачити роботи, на які іншим шляхом натрапити вкрай важко, а й тим, що дозволяють зрозуміти інтелектуальну ситуацію, в якій перебувають як автори робіт, так — і що особливо важливо — спільноти, дотичні до культурних інституцій, та самі інституції. Цьогорічний Docudays (зрештою, як і попередні) у цьому плані — лакмусовий папірець ситуації української, яка у своїй розгубленості намагається знайти способи роботи з тим матеріалом, який у неї потрапляє і який вона самостійно продукує. Для цього в хід ідуть різноманітні фрагменти західних концептуальних апаратів, які, не бувши належним чином пропрацьованими, проблематизованими та реактуалізованими, а отже, позбавленими вписаних у них протиріч та їхніх критичних інтенцій, утворюють звалище невинних опудал.◾️ Чому ми вважаємо, що запозичення певних концептів вимагає відповідальності та роботи продумування і чому «Деконструкції» Docudays, на наш погляд, майже не мають нічого спільного з цією операцією — читайте в новому тексті.