Статистика telegram каналу - @zarajskyblog
2024-07-14
Блог Олександра Зарайського
Кількість підписників:
278
Фото:
14
Відео:
Посилання:
53
Категорія:
Книги
Опис:
Фото, подорожі, відгуки про книги, а також про все гарне та про погане.
Кількість підписників
Історія змін лого
Поки що змін не зафіксовано
Історія змін назви
Поки що змін не зафіксовано
Історія зміни типу аккаунта
Поки що змін не зафіксовано
Історія зміни статуса
Офіційно не підтверджена
2024-07-14
Стіна канала Блог Олександра Зарайського - @zarajskyblog
«Кораліна» – Ніл Ґейман.
(видавництво Видавнича група КМ-БУКС)
Повість Ніла Ґеймана «Кораліна» – один із небагатьох творів, що налякав мене аж до внутрішніх дрижаків. І це при тому, що автор писав цю книжку для своїх дітей!
Гарний татусь, із добрими казочками, угу…😂
Весь час, поки я її читав, мене переслідувало якесь дежавю. Постійно було відчуття, що я десь уже щось таке схоже читав чи дивився. Це як останні звуки відлуння якоїсь пісні видаються знайомими, дуже знайомими, але ти не можеш пригадати, що це за пісня та де й коли ти її чув.
І відразу виникає купа асоціацій і з «класичними» народними казками, і з творами Льюїса Керрола, і з «Хроніками Нарнії» Клайва Стейплза Льюїса та «Чарівником країни Оз» Лімана-Френка Баума, і ще багато з чим.
Таке враження, що Ґейман узяв потрошку з усіх казок і пригодницьких оповідок, які тільки існували, й замішав із них власний коктейль, створивши казку, яка здатна налякати навіть дорослого. Ну а дитину чи навіть підлітка ця повість здатна зачарувати й нажахати чи не до смерті.
Дівчинка Кораліна переїжджає разом із батьками в новий будинок. Новий він для їхньої сім’ї, а сам собою будинок дуже старий, тож їхніми сусідами стають люди похилого віку. Вони трошки дивакуваті, але цілком позитивні.
Батьки Кораліни дуже зайняті своїми дорослими справами й не приділяють дочці достатньої уваги, що її дуже засмучує. Кораліна вважає, що її батьки нудні й що вони її не розуміють, тож постійно шукає собі якісь пригоди, щоб хоч трохи розважитися.
Але одна із таких пригод заводить її надто далеко. Відчинивши двері, які в жодному разі не можна було чіпати, вона потрапляє в інший світ, який є віддзеркаленням нашого.
В цьому іншому світі є і її інша мама й інший тато – у них ґудзики замість очей, але вони ставляться до Кораліни з більшою увагою і приділяють їй більше часу, ніж справжні мата й тато. Дівчинка зачарована цим новим світом.
Аж раптом вона дізнається, що має залишитись у цьому світі назавжди й більше ніколи не побачить своїх справжніх маму й тата, й у неї теж тепер будуть ґудзики замість очей.
Тож тепер Кораліні потрібно придумати, як перемогти злу відьму, яка прикидається її мамою, та знайти шлях додому у справжній світ.
Моя оцінка 10/10.
(видавництво Видавнича група КМ-БУКС)
Повість Ніла Ґеймана «Кораліна» – один із небагатьох творів, що налякав мене аж до внутрішніх дрижаків. І це при тому, що автор писав цю книжку для своїх дітей!
Гарний татусь, із добрими казочками, угу…
Весь час, поки я її читав, мене переслідувало якесь дежавю. Постійно було відчуття, що я десь уже щось таке схоже читав чи дивився. Це як останні звуки відлуння якоїсь пісні видаються знайомими, дуже знайомими, але ти не можеш пригадати, що це за пісня та де й коли ти її чув.
І відразу виникає купа асоціацій і з «класичними» народними казками, і з творами Льюїса Керрола, і з «Хроніками Нарнії» Клайва Стейплза Льюїса та «Чарівником країни Оз» Лімана-Френка Баума, і ще багато з чим.
Таке враження, що Ґейман узяв потрошку з усіх казок і пригодницьких оповідок, які тільки існували, й замішав із них власний коктейль, створивши казку, яка здатна налякати навіть дорослого. Ну а дитину чи навіть підлітка ця повість здатна зачарувати й нажахати чи не до смерті.
Дівчинка Кораліна переїжджає разом із батьками в новий будинок. Новий він для їхньої сім’ї, а сам собою будинок дуже старий, тож їхніми сусідами стають люди похилого віку. Вони трошки дивакуваті, але цілком позитивні.
Батьки Кораліни дуже зайняті своїми дорослими справами й не приділяють дочці достатньої уваги, що її дуже засмучує. Кораліна вважає, що її батьки нудні й що вони її не розуміють, тож постійно шукає собі якісь пригоди, щоб хоч трохи розважитися.
Але одна із таких пригод заводить її надто далеко. Відчинивши двері, які в жодному разі не можна було чіпати, вона потрапляє в інший світ, який є віддзеркаленням нашого.
В цьому іншому світі є і її інша мама й інший тато – у них ґудзики замість очей, але вони ставляться до Кораліни з більшою увагою і приділяють їй більше часу, ніж справжні мата й тато. Дівчинка зачарована цим новим світом.
Аж раптом вона дізнається, що має залишитись у цьому світі назавжди й більше ніколи не побачить своїх справжніх маму й тата, й у неї теж тепер будуть ґудзики замість очей.
Тож тепер Кораліні потрібно придумати, як перемогти злу відьму, яка прикидається її мамою, та знайти шлях додому у справжній світ.
Моя оцінка 10/10.
146
24-10-04 18:16
«Палітурник» – Бріджит Коллінз.
(видавництво КСД)
… Чи хотіли б ви позбутися якось своїх спогадів – про якісь події чи про свої вчинки?... Я, напевно, ні. Я скоріш жалкую за тим, що не зробив, ніж за якимись вчинками чи щодо подій із мого життя…
Емметт Фрамер живе у світі, де у простих людей книги вважаються чимось капець яким поганим, а палітурники, які їх оправляють, для них щось на кшталт чаклунів і відьом.
Але доля повернулася так, що син простого фермера тепер має стати підмайстром старої палітурниці та навчатися ремесла, про яке ніколи навіть і не думав. У якийсь момент він дізнається, чим насправді є палітурництво, і це викликає у нього гостре неприйняття та протест.
Проте у нього немає вибору, бо палітурництво – це не те, чого можна навчитися, а дар, якого не можна позбутися. Дар, який дозволяє допомагати іншим людям. Дар, який інші палітурники перетворили на джерело наживи та влади над людьми.
На жаль, усе закінчується так, як і починалося – вкрай неочікувано.
Стара палітурниця, яка мала стати його вчителькою, помирає, а Емметт Фрамер стає підмайстром того, хто бачить у цій професії тільки наживу та грабує бібліотеку старої палітурниці, коли її тіло ще навіть не охололо.
Дуже скоро Емметт дізнається, що серед тих книг, що бути в бібліотеці старої, була і книга з його ім’ям…
Я пишу цей відгук, щойно закривши останню сторінку «Палітурника» авторства Бріджит Коллінз. І навіть не знаю, що про неї сказати. Її початок інтригує, а далі… Хлопець живе своє життя, яке складається для нього вкрай дивно та несподівано. Й емоції та відчуття, які намагається передати авторка, теж такі. Я, наприклад, не зміг би писати на півсторінки, як пахне болото чи ліс, а от головний герой усе це відчуває.
Якщо, читаючи офіційну анотацію до «Палітурника», ви очікували прочитати чергову фентезі, боюсь, ви будете розчаровані. Бо ця книжка взагалі не про магію чи пригоди – вона про почуття. Почуття двох людей, які свого часу вирішили зробити так, аби перестати про них пам’ятати… Однак усе склалося не так, як гадалося…
Для авторки книги палітурництво й усе, що з ним пов’язано – це лише форзац, у який вона оправила свою розповідь про кохання та внутрішню трагедію двох людей.
На жаль, як на мій погляд, вона зробила це вкрай грубо. Книжка з гарним початком, цікавою ідеєю, але вкрай простим закінченням.
І це при тому, що сама ідея та сюжет заслуговували на цілу серію книг. Можливо, вона дасть початок серії фанфіків, чиї автори будуть талановитіші за авторку оригіналу.
Однак особисто я дещо розчарований. Прочитавши початок книжки, я очікував чогось більшого, враховуючи динаміку та стиль, у якому він був написаний.
Моя оцінка 6/10.
(видавництво КСД)
… Чи хотіли б ви позбутися якось своїх спогадів – про якісь події чи про свої вчинки?... Я, напевно, ні. Я скоріш жалкую за тим, що не зробив, ніж за якимись вчинками чи щодо подій із мого життя…
Емметт Фрамер живе у світі, де у простих людей книги вважаються чимось капець яким поганим, а палітурники, які їх оправляють, для них щось на кшталт чаклунів і відьом.
Але доля повернулася так, що син простого фермера тепер має стати підмайстром старої палітурниці та навчатися ремесла, про яке ніколи навіть і не думав. У якийсь момент він дізнається, чим насправді є палітурництво, і це викликає у нього гостре неприйняття та протест.
Проте у нього немає вибору, бо палітурництво – це не те, чого можна навчитися, а дар, якого не можна позбутися. Дар, який дозволяє допомагати іншим людям. Дар, який інші палітурники перетворили на джерело наживи та влади над людьми.
На жаль, усе закінчується так, як і починалося – вкрай неочікувано.
Стара палітурниця, яка мала стати його вчителькою, помирає, а Емметт Фрамер стає підмайстром того, хто бачить у цій професії тільки наживу та грабує бібліотеку старої палітурниці, коли її тіло ще навіть не охололо.
Дуже скоро Емметт дізнається, що серед тих книг, що бути в бібліотеці старої, була і книга з його ім’ям…
Я пишу цей відгук, щойно закривши останню сторінку «Палітурника» авторства Бріджит Коллінз. І навіть не знаю, що про неї сказати. Її початок інтригує, а далі… Хлопець живе своє життя, яке складається для нього вкрай дивно та несподівано. Й емоції та відчуття, які намагається передати авторка, теж такі. Я, наприклад, не зміг би писати на півсторінки, як пахне болото чи ліс, а от головний герой усе це відчуває.
Якщо, читаючи офіційну анотацію до «Палітурника», ви очікували прочитати чергову фентезі, боюсь, ви будете розчаровані. Бо ця книжка взагалі не про магію чи пригоди – вона про почуття. Почуття двох людей, які свого часу вирішили зробити так, аби перестати про них пам’ятати… Однак усе склалося не так, як гадалося…
Для авторки книги палітурництво й усе, що з ним пов’язано – це лише форзац, у який вона оправила свою розповідь про кохання та внутрішню трагедію двох людей.
На жаль, як на мій погляд, вона зробила це вкрай грубо. Книжка з гарним початком, цікавою ідеєю, але вкрай простим закінченням.
І це при тому, що сама ідея та сюжет заслуговували на цілу серію книг. Можливо, вона дасть початок серії фанфіків, чиї автори будуть талановитіші за авторку оригіналу.
Однак особисто я дещо розчарований. Прочитавши початок книжки, я очікував чогось більшого, враховуючи динаміку та стиль, у якому він був написаний.
Моя оцінка 6/10.
166
24-09-28 14:22
«Що впало, те пропало» – Стівен Кінг
(видавництво КСД)
«Що впало, те пропало» – друга книга авторства Стівена Кінга про детектива Білла Годжеса, який вийшов на пенсію і тепер працює сам на себе.
Чесно кажучи та забігаючи наперед, як на мій особистий погляд, Стівену Кінгу варто було зупинитися на найпершій книжці про Годжеса, не намагаючись перетворити її на серію. Але про все по черзі.
І перше, про що варто сказати, – це те, що тим, хто, читаючи «Містера Мерседеса», закохався в харизму Білла Годжеса, не варто очікувати на його появу на перших сторінках «Що впало, те пропало», бо ця книжка (сюрприз!!!) загалом не про нього🙃
Тож Білл Годжес разом зі своєю командою з’явиться тільки на останніх сторінках цього твору – і лише для того, щоб урятувати дупцю головного героя із тієї пекельної пастки, в яку він разом із нею втрапив😉
Другий момент, до якого потрібно бути готовим, – це…
Я думаю, всі поціновувачі творчості Кінга давно вже звикли, що він «довго запрягає», перш ніж перейти, власне, до основних подій твору. Але особисто мені вкрай важко пригадати якийсь із його творів, де б він «запрягав» так довго, як у «Що впало, те пропало». Ба більше, вже в середині книжки він знову і знову повертається до якихось давніх подій, в описі яких особисто я, чесно кажучи, не бачу ніякого сенсу.
Загалом склалося таке враження: в автора був тільки основний сюжет розміром із таке собі оповідання чи новелу, а потім його взяли й терміново «прокачали» до обсягів роману 😢
Але ось це ядро, навкруги якого навернули зайвої мішури, – це і є той Стівен Кінг, до якого ми всі звикли.😊
Продершись через терни зайвої, як на мене, оповіді, ти далі вже не можеш відірватися, а нові спроби автора поринули в минуле просто прогортаєш, бо тобі цікаво не що було і що відчували герої колись (із цим насправді все давно зрозуміло), а що буде з ними далі.
При цьому сам собою цей сюжет, я сказав би, навіть класичний. Такий собі «Острів скарбів» Стівенсона, тільки в сучасних умовах і не посеред океану, а в Америці.
Скоївши злочин, маніяк потрапляє за ґрати, але встигає сховати те, заради чого він, власне, і пішов на цей злочин.
Через багато років заховану скриню знаходить підліток. Вона повна грошей, але не вони в ній головні, а те, заради чого і було скоєно цей злочин. Сім’я цього підлітка переживає не найкращі часи. Його батько випиває, через що втрачає роботу, і грошей на життя катастрофічно не вистачає. Через пияцтво та відсутність грошей батьки підлітка часто сваряться, і йому здається, що все в них іде до розлучення.
Аж раптом їм на пошту щомісяця починає надходити конверт із грошима – і так триває багато років. У сім’ї все нормалізується, а наш головний герой починає захоплюватися літературою, зокрема творчістю одного із класиків американської літератури, якого було вбито багато років тому…
Але стається непередбачуване. Вбивця, який отримав за скоєний злочин довічне, виходить на свободу, бо зміг переконати комісію із дострокових звільнень, що він цілком адекватний і безпечний для суспільства.
Цього ніхто не очікував.
Однак тепер маніяк на свободі та хоче повернути собі свою скриню, яку закопав багато років тому, й нарешті насолодитися тим, заради чого пішов на злочин і відсидів за ґратами купу років.
Ну а не знайшовши свій закопаний скарб, він відкриває полювання на того, хто ним тепер володіє…
Моя оцінка 7/10.
(видавництво КСД)
«Що впало, те пропало» – друга книга авторства Стівена Кінга про детектива Білла Годжеса, який вийшов на пенсію і тепер працює сам на себе.
Чесно кажучи та забігаючи наперед, як на мій особистий погляд, Стівену Кінгу варто було зупинитися на найпершій книжці про Годжеса, не намагаючись перетворити її на серію. Але про все по черзі.
І перше, про що варто сказати, – це те, що тим, хто, читаючи «Містера Мерседеса», закохався в харизму Білла Годжеса, не варто очікувати на його появу на перших сторінках «Що впало, те пропало», бо ця книжка (сюрприз!!!) загалом не про нього
Тож Білл Годжес разом зі своєю командою з’явиться тільки на останніх сторінках цього твору – і лише для того, щоб урятувати дупцю головного героя із тієї пекельної пастки, в яку він разом із нею втрапив
Другий момент, до якого потрібно бути готовим, – це…
Я думаю, всі поціновувачі творчості Кінга давно вже звикли, що він «довго запрягає», перш ніж перейти, власне, до основних подій твору. Але особисто мені вкрай важко пригадати якийсь із його творів, де б він «запрягав» так довго, як у «Що впало, те пропало». Ба більше, вже в середині книжки він знову і знову повертається до якихось давніх подій, в описі яких особисто я, чесно кажучи, не бачу ніякого сенсу.
Загалом склалося таке враження: в автора був тільки основний сюжет розміром із таке собі оповідання чи новелу, а потім його взяли й терміново «прокачали» до обсягів роману 😢
Але ось це ядро, навкруги якого навернули зайвої мішури, – це і є той Стівен Кінг, до якого ми всі звикли.
Продершись через терни зайвої, як на мене, оповіді, ти далі вже не можеш відірватися, а нові спроби автора поринули в минуле просто прогортаєш, бо тобі цікаво не що було і що відчували герої колись (із цим насправді все давно зрозуміло), а що буде з ними далі.
При цьому сам собою цей сюжет, я сказав би, навіть класичний. Такий собі «Острів скарбів» Стівенсона, тільки в сучасних умовах і не посеред океану, а в Америці.
Скоївши злочин, маніяк потрапляє за ґрати, але встигає сховати те, заради чого він, власне, і пішов на цей злочин.
Через багато років заховану скриню знаходить підліток. Вона повна грошей, але не вони в ній головні, а те, заради чого і було скоєно цей злочин. Сім’я цього підлітка переживає не найкращі часи. Його батько випиває, через що втрачає роботу, і грошей на життя катастрофічно не вистачає. Через пияцтво та відсутність грошей батьки підлітка часто сваряться, і йому здається, що все в них іде до розлучення.
Аж раптом їм на пошту щомісяця починає надходити конверт із грошима – і так триває багато років. У сім’ї все нормалізується, а наш головний герой починає захоплюватися літературою, зокрема творчістю одного із класиків американської літератури, якого було вбито багато років тому…
Але стається непередбачуване. Вбивця, який отримав за скоєний злочин довічне, виходить на свободу, бо зміг переконати комісію із дострокових звільнень, що він цілком адекватний і безпечний для суспільства.
Цього ніхто не очікував.
Однак тепер маніяк на свободі та хоче повернути собі свою скриню, яку закопав багато років тому, й нарешті насолодитися тим, заради чого пішов на злочин і відсидів за ґратами купу років.
Ну а не знайшовши свій закопаний скарб, він відкриває полювання на того, хто ним тепер володіє…
Моя оцінка 7/10.
215
24-09-11 13:38
Як виглядає "Залізне полум'я" Ребекки Яррос в США.
Жива фотка від мого друга який там живе.
Мені здається що українське видання виглядає солідніше і точно товстіше ніж американське😂
Окремо, що зацікавило особисто мене, це те що ціна там десь така ж як і тут :))
Але як на мене у КСД вона виглядає краще чим її американський варіант.
Жива фотка від мого друга який там живе.
Мені здається що українське видання виглядає солідніше і точно товстіше ніж американське
Окремо, що зацікавило особисто мене, це те що ціна там десь така ж як і тут :))
Але як на мене у КСД вона виглядає краще чим її американський варіант.
284
24-07-09 19:06