Продовжую практикувати водіння. Ось кілька спостережень.

🍂 🚙 🛞

Цього вікенду насмілився поїхати на довшу дистанцію — на Теплу Гору. Там якраз збиралася спільнота на фінальний осінній Теплий вікенд. Колись щось схоже відбувалося на Обирку — осінній Робирок.

Попросив Андрія підстрахувати й побути моїм штурманом. За потреби — змінити мене за кермом. Бо їхати туди понад дві години. Але, на диво, вистачило власного драйву доїхати на гору. А потім і повернутися…

Чого я навчився? Водіям із досвідом далі можна не читати 🙂

Скажу, що це терабайти нового досвіду.

Розібрався для початку, як у моєму авто відкривається капот. І як вмикати світло на фарах і омивач заднього скла. Це все мені підказав ШІ.

Дивлюся на нові китайські електрокари, де ШІ вже вмонтований у бортову систему й можна з ним розмовляти. У мене поки все через телефон, який ще й працює навігатором. А в ньому то гасне екран, то вилазять якісь значки.

Саме через ці відволікання мав кілька напружених ситуацій. А раз навіть зрикошетив у бордюр. Це вже було в місті, на зворотній дорозі, коли не встигав відвезти доньку на акторську.

Тепер я знаю, де в місті шиномонтаж. І опанував нову термінологію — прокатка дисків. Навігатор і поспіх — окрема тема, з якою ще треба розібратися до наступних поїздок.

Ще навчився витягувати машину з болота в горбах. Наламав ріщя, як колись, підклав під колеса. Далі розкачка вперед назад😇

Досвід гірського бездоріжжя як базова навичка координатора екопоселень.

Як виявилося, машину з переднім приводом не варто заганяти надто глибоко в розмоклу гірську парковку. Передні колеса краще залишати на кам’яній основі. А не навпаки.

Власне, це одна з причин, чому я формував команди для турів з досвідчених водіїв з екопоселень, а в мене саме така модель авто. Легка, компактна, з високим кліренсом. Саме на таку комбінацію чекаю і в електрокарах. Маю надію на легші акумулятори, зокрема твердотільні.

А поки моєму Сандеріку, як то кажуть, аналоговнєт. Бо його можна витягти без додаткової важкої техніки. І відносно дешево зремонтувати при потребі.
Хоча звісно це не той комфорт їзди що в інших класах авто.

Тепер про бенефіти для тіла.

Бінго! Виявив кілька цікавих фіч. Передусім — положення голови й шиї. Воно інше, ніж у більшості моїх повсякденних занять: дивлюся вперед на дорогу, голова піднята.

І це дає мені приємне відчуття розвантаження шийно-плечової зони. І свіжості в голові. З моїм кіфозом і Бехтєрєвим це несподіване спостереження. Не знаю, як воно буде далі, але зараз суб’єктивно мені легше.

Механіка теж додає руху. Руки постійно працюють. Ноги теж. Уночі з незвички відчуваю кінцівки — така собі крепатура від водіння.

Загалом радий, що насмілився. І це вже профілактика психосомати і Альцгеймера.

Бо це були хоч і нові та цілком прикладні задачі. Хто їздить у гори маршрутками в п’ятницю, той знає, як то — стояти на одній нозі. Наш британець Чандреш у Косові навіть так не зміг утиснутися. Тож його забирали, щоправда, іншою машиною.

Усі цілі. Трохи стресу від спогадів про окремі ситуації на дорозі ще залишилося. Без пригод і шиномонтажу не обійшлося, але доїхали й повернулися.

Особлива дяка водіям за витримку. Були вузькі місця, де мені доводилося здавати назад і вирулювати, щоб зустрічні могли проїхати.

І всі терпляче чекали. Ніхто не сигналив і не скаженів. Я теж зміг упоратися з емоціями, не запанікувати й дати людям проїхати.
Ніколи не сигнальте без особливої потреби. Це як телефон на беззвучному. Він у мене так завжди.

Мені звісно ще є над чим працювати. Розумію, що ці навички розвиваються з практикою. А в моєму випадку це одразу широкий спектр досвіду: місто, траса, гірські сільські дороги. Орієнтування з навігатором і без нього. Паркування, відчуття габаритів і ще багато чого. А попереду ще й довгі періоди ночі.

Поки кожна поїздка — це значно більше, ніж просто дістатися з точки А в точку Б.
#водіння #простежиття