Вони перестали фінансувати регіональні локації.Почали підтримувати людей, які вже створюють цінність.Не тому, що вони представляють певний регіон.А тому, що вони реально працюють.Чесно кажучи, я поки не впевнений, що така модель повністю спрацювала б у нас.Бо в українських реаліях найактивніші люди дуже часто одночасно і створили найсильніші поселення. Відокремити одне від іншого не так просто.Але сам принцип мені видався дуже цікавим.Наприкінці Кої сказав ще одну річ, яка, можливо, навіть важливіша за всі розмови про хаби.За його словами, за останні три роки вони зрозуміли, що проблема зовсім не в технологіях.Технологій уже більш ніж достатньо.Проблема в тому, що люди часто не розуміють, навіщо вони потрібні.Саме тому він вважає, що люди повертаються в спільноту не лише через гранти чи фінансування.Вони повертаються тоді, коли кожна зустріч дає нові знання.Коли після кожного дзвінка ти виходиш із відчуттям, що став трохи сильнішим, трохи розумнішим, трохи більше розумієш світ навколо.Тому освіта, на його думку, не повинна бути окремою активністю.Вона має бути частиною управління, цифрових інструментів, спільної роботи й навіть самого процесу ухвалення рішень.І ще мене зачепила його відповідь на останнє запитання.Його запитали, яким він бачить GrowEcosystems через десять років.Можна було очікувати розмови про масштабування, блокчейн чи міжнародні партнерства.А він відповів дуже просто.Хочу, щоб люди, які роблять цю роботу, мали гідне життя, медичне страхування і могли проводити більше часу зі своїми сім'ями.Мабуть, саме заради цього врешті й будуються всі наші мережі.Ось така рефлексія вчорашньої нашої розмови.Кої запропонував свої послуги щодо побудови нової архітектури мережі. Я звісно подякував. І сказав що якось підготую і розкажу нашу історію і наш досвід.Думаю там буде чому повчитись іншим.А поки я уважно слухаю і вивчаю досвід інших.Пишіть в коментарях. Наскільки вам цікаво було почути цей бразильський досвід розбудови мережі регенеративних хабів.