Саме так наприклад сталось в Данській мережі. Де кілька років нічого не відбувалося. Через рішення Ради.І це те що доведеться прийняти. Рада прийде, щоби нас усіх звільнити! На другий день я сказав ок! Я готовий з цим жити… давайте форматувати Раду.Окремий великий блок стосувався наших внутрішніх ролей.Камілла неодноразово поверталася до думки, що значна частина конфліктів виникає не через характери людей, а через те, що ролі розмиті.Коли незрозуміло, хто представляє організацію назовні, хто відповідає за координацію, хто працює з партнерами, а хто розвиває окремі напрямки, люди неминуче починають заходити на територію одне одного.Тому ще одним великим завданням стане опис ролей і зон відповідальності. Не для бюрократії, а для того, щоб люди могли працювати паралельно, не створюючи нових конфліктів. І не пересікатись. Ще одна дуже цікава розмова стосувалася нашої стратегії.Досі більшість грантів народжувалася всередині координаційної команди. Ми самі формували ідеї, самі писали заявки й реалізовували їх.Під час цього з’їзду ми спробували іншу модель.Лише за кілька днів учасники сформували одинадцять нових проєктних ідей.Поки що вони сирі. Багато з них існують лише на рівні концепції.Але для мене важливо інше.Фактично ми переходоми від моделі, де організація сама вигадує проєкти, до моделі, де мережа стає платформою для десятків локальних ініціатив.Це вже більше схоже на інкубатор або акселератор соціальних стартапів.Разом із цим виникає й новий виклик.Хто працюватиме з цими проєктами?Хто допомагатиме авторам доводити ідеї до якісних грантових заявок?Хто перевірятиме бюджети, логіку, відповідність вимогам донорів?Ми дійшли висновку, що мережі потрібна окрема людина, яка професійно працюватиме з грантами, добре володітиме англійською мовою й супроводжуватиме проєкти від ідеї до подання заявки.Наприкінці ми повернулися до найскладнішого питання.Яка наша спільна візія?Моя версія останніх кількох років:Це регенерація.Відновлення екосистем, водойм, ґрунтів, розвиток природоохоронних зон, опікунство територій, біорегіональний підхід і підтримка людей через спільну працю на землі.Ми також довго говорили про програми для вимушено переміщених людей і реабілітацію військових.Камілла справедливо звернула увагу, що саме на ці напрямки сьогодні виділяється значне фінансування, і частина наших поселень уже хоче ними займатися.Для мене важливо було інше.Я не хочу, щоб саме це стало головною ідентичністю GEN Ukraine.Так, за різними оцінками, близько 70% мешканців наших поселень — це люди, яких безпосередньо торкнулася війна. Частина наших учасників служить у Збройних силах України, а їхні родини живуть у поселеннях. Ми вже працюємо з цією реальністю.Але мене об’єднує з усією мережею інший сенс.Регенерація. Модернізація. Нові цифрові інструменти.Саме ці речі дозволяють дуже різним людям працювати разом. Цікавість.І, мабуть, головний висновок цих двох днів полягає в тому, що організація теж потребує регенерації.Не лише землі відновлюються поступово.Люди, команди, довіра, правила взаємодії та інституції також проходять власний шлях відновлення.Саме цей процес, як мені здається, ми й розпочали в Омелянівці.