Я не люблю писати про лютий 2014. Слова не передадуть виру емоцій, які я переживав у ті дні. До сьогодні залишається біль памʼяті і надія на очищення України від сміття русского міра. Біль вже не зникне ніколи. А надія зникала - з «какая разніца» після окупованого Криму і частини Донбасу, з «усталі от вайни» і «сойдьомся посєрєдінє». Зійшлись…Війна з росією триває століттями. Московська зараза не залишить нас в спокої ніколи. Тому ми маємо очищати Україну від єрмаків-міндичів-шефірів-баканових-галущенків-проніних, які допомагають кремлівським тварям знекровлювати державу. Від портнових-татарових-цуцкарідзів-кіперів-печерських судів, які у нас будують російську модель права. Тому ми маємо озброюватись, розвивати свій військово-промисловий комплекс, посилювати армію, докорінно змінювати судову і правоохоронну системи. Напалмом, якщо треба! А буде треба.Ми маємо зробити все щоб самим не бути схожими на русскій мір і щоб русскій мір зла і смороду боявся лізти до нас.12 років ми вже вистояли - десятиліття боротьби попереду. Росія вже обламала зуби об Україну, тепер треба щоб зламала шию. Багато в чому це залежить від всіх нас. І тільки від нас.