Сьогодні я вперше по-іншому подумала про підтримку між жінками.У мене дуже болить живіт. Настільки, що я ледве вийшла в магазин по боржомі. І поки йшла, думала про свою стару установку:що одяг може бути будь-який, але волосся завжди має бути чисте. Бо голову помити - це ж нічого не коштує.І от я йду сьогодні з немитим волоссям, ледве переставляю ноги і думаю: а ми ж ніколи не знаємо, що зараз проживає людина. Можливо, в неї немає ресурсу, немає сил чи це був найважчий її день.І я зрозуміла, що якби хтось зараз сказав мені: «Юль, ти гарно виглядаєш» мені стало б тепло.Не тому що я реально зараз так виглядаю 😂 А тому що в той момент мені хотілось не критики. Не оцінки. А просто людяності.І мені здається, ми дуже недооцінюємо, наскільки жінці може бути важлива підтримка іншої жінки.Без конкуренції. Без «я просто чесно сказала» чи порадила. А просто побути поряд по-людськи.Я намацувала це вже останні тижні і саме таким ще вчора запланувала зробити жіночий вечір у вівторок в Тернополі.Не лекцією. Не навчанням. А простором, де жінки можуть говорити, ділитися досвідом і трохи більше підтримати одна одну.Бо саме це для мене про масштаб. Не про статус. Не про гроші. А про масштаб серця. Масштаб людяності. Масштаб того, як ми можемо бути одна для одної.