​​Попередня книжка Лабатута мене просто приголомшила. Ця теж прекрасна, але повторення тем і прийомів уже трішки відчувається як schtick. Зате який! Лабатут змальовує найважливіших учених XX століття як містиків, чия «темна ніч душі» може обернутися найтемнішою ніччю для всього людства, він переказує реальні історії так, що вони стають схожими на борхесівські притчі, він мікродозами додає до фактів елементи космічного жаху, від чого факти лише сильніше кристалізуються. Не думала, що колись напишу таке, але: навіть згенероване ШІ зображення на обкладинці — це неіронічно майстерний хід.

Я погано візуалізую більшість прочитаного, але The MANIAC вільно повставав перед очима як гротескна ч/б стрічка — згодом я навіть зрозуміла, звідки мій мозок тягне цей візуал. Не знаю, чи увійдуть твори Лабатута в історію як взірці літератури XXI століття, але можу гарантувати, що він примудряється краще висловити те, що намагаються сказати десятки документальних книжок про нарваних техногеніїв — з характерними назвами типу Chaos Monkeys, Troublemakers, Careless People — і робить це на прикладах менш огидних персонажів.