​​Саймон Рейвен — це мій сорт розважальної літератури. Іноді починаю читати щось легке і усвідомлюю, що мені навіть заряду кіндла на це шкода; а Рейвен, яке б відверте глупство він не пропонував, завжди може претендувати на мою увагу. І ось знову.Сюжет «Пікардійських троянд» простий: кілька людей одночасно дізнаються про існування рубінового намиста, яке приносить власнику багатство, але взамін карає якимось нещастям. Рейвен — такий собі місточок між М.Р. Джеймсом і Деном Брауном. Як у Джеймса, це історії про полювання на сакральні скарби і про привидів, що їх охороняють — але там, де джеймсові оповідання короткі й економні, Рейвен протягом 300 сторінок ганятиме героїв по всій Європі. Як у Джеймса, це переважно гомосоціальний світ академіків і священників — але в Рейвена він не тільки гомосоціальний. І мені подобається, як він витирає ноги об усі уявлення про доцільність: у хід ідуть катари! щури-мутанти! середньовічні монстри!І попри всю їхню сміхотворність, ці сюжети мають якусь, прости господи, трансцендентну іскру, якусь жагу до вічності. Поетичний (попри всю порнографічність) September Castle в цьому плані мій фаворит, зацініть як його рекламували. Coloratura sex! 🤌