​​Я люблю обирати книжки спонтанно, керуючись чим завгодно, крім чужих відгуків і власного смаку. «У книжки нуль читачів? Бідна… Буду першою!» «Невимовна назва? Загорніть!» «(Всліпу тикаючи пальцем у підбірку в інтернет-архіві): Ця!» Хто давно читає канал, можливо, пам’ятає, як я влаштувала флешмоб і передивилася купу фільмів з однаковою (нецікавою) назвою — щоб розширити горизонти.Тому мене одразу заінтригував експеримент письменниці Філліс Роуз, яка обрала рандомну поличку в міській бібліотеці і прочитала всі книжки, що на ній стояли — з цього народилася її власна книжка, The Shelf: Adventures in Extreme Reading (2014). Мені близький цей підхід — вважати, що популярність або забуття тієї чи іншої книжки часто мало чим обґрунтовані, і натрапити на щось круте можна в найрандомнішій вибірці.Що в The Shelf приємного: випадкова поличка принесла гарний діапазон книжок, від супер-відомих («Привид опери» Леру) до порівняно забутих («Граф Луна» Лернет-Голенії), два обскурних феміністських романи, які мене дуже зацікавили (Call me Ishtar і Just Like Beauty), і неминучу порцію трешу, до якого Роуз ставиться великодушно — мене б ніяка жіноча солідарність не змусила хвалити готичний роман, де винуватцем виявляється НЕПЕРЕНОСИМІСТЬ ГЛЮТЕНУ. 70-річна Філліс Роуз на диво відкрита для нового, пише грайливо, а місцями, коли треба поставити на місце ґейткіперів — навіть грубо.Що в The Shelf буде неприємного, я могла і здогадатися, бо крім різних Леру і Лероєв між LEQ і LES умістився Лермонтов, і, не наївшись загадкової душі з першого разу, Роуз перечитує «Героя нашого часу» ще ТРИЧІ, щоб зрештою видрочити в собі любов до нього. В цій частині погано все, від згадки «sea of Avov» (sic) до насмішок авторки над людиною, яка олівцем обурено підкреслювала в книзі імперіалістські наративи; Роуз сприймає симпатію невідомого читача до черкесів як SJW-дивацтво. Але це можна скіпнути — натомість глава про небажання чоловіків читати «жіночу» літературу дуже хороша, як і глава про те, яким чином бібліотеки закуповують нові книги і позбуваються старих — мені як несправжній бібліотекарці було цікаво, і принцип «подобається маловідома книжка? піди попроси її в бібліотеці, навіть якщо не плануєш зараз читати, подовж їй життя» звучить добре.