Війна 2014-2022, повномасштабна війна, наші специфічні сусіди остаточно вбили одну велику ілюзію. Мрія про пасторальну, тиху, провінційну Україну - таку собі просто спокійну країну в центрі Європи - це міраж, який ніколи не буде реалізований. Україна не може бути посередністю. Не можемо дозволити собі посередньої армії, недофінансованої науки, поганої освіти, зневажливого ставлення до людини (бо люди - головний дефіцит), неспроможного державного управління. Ми вже давно мали зрозуміти - або Україна буде чимось визначним і визначальним, або її просто не буде. Або Україна і українці будуть дивитися на багато років вперед, або не буде ніякої України (та і Європи, якою ми її любимо). Подивіться, що ми вже робимо. Ми на ходу перевинайшли спосіб ведення війни. Ми проводимо технологічну революцію в країні, яка 35 років забивала хєр на власну науку та освіту. Ми будуємо мережеве суспільство, яке спроможне вирішувати ексклюзивні проблеми. Ми витримуємо терористичний тиск на економіку і психіку, яку ніхто не бачив у 21 століття. І все це ми робимо на фоні того, що наше суспільство десятиліттями перебувало під сильним постколоніальним синдромом, від якого ми ще досі до кінця не оговталися. І нам доведеться багато чого ще зробити. Нам доведеться бути першими у світі, хто знайде нестандартне рішення своїх демографічних проблем, бо тут ми, нажаль, теж попереду всього світу. Доведеться реформувати державну систему. Знайти можливість економічного успіху в умовах, коли світ нічого крім турбулентності нам не запропонує. Наша незалежність сьогодні - це гра на максимальній складності. Це не даність, це реальність, яку тримають конкретні люди: військові (і ті, хто обрав цей шлях до війни, і ті, кого змусили росіяни), інженери, підприємці, які тримають економіку і виробляють зброю, державні службовці, вірні країні, вчителі, лікарі, батьки, які продовжують народжувати дітей всупереч усьому et cetera. Звісно, і ті українці за кордоном, які реально допомагають країні. Навіть здалку. Оці всі люди і складають тіло української незалежності. І у нас не те, що є вибір. Втеча чи пошук якихось швидких рішень - це просто відкладена катастрофа. Персональна чи колективна. Україна не може дозволити бути посередністю. Ми - теж не можемо. Ми маємо бути сильнішими, ефективнішими, дорослішими за будь-якого нашого сусіда і за нас вчорашніх - і тільки тоді ми будемо живими і успішними. З Днем Незалежності, друзі. Попереду ще дофіга роботи.